Українські переклади і видання творів античної літератури. Творчість Анакреонта. Поняття «анакреонти

Зміст

1. Вступ 3

2. Життя при дворі тирана Полікрата 4

3. Творчість Анакреонта 6

4. Придворний поет царя Гіппарха 9

5. Анакреонтики 11

6. Висновки 14

7. Список використаної літератури 15

Вступ

В історії світової літератури є певні образи і сюжети, до яких письменники в різні часи звертаються знову і знову, знаходячи в них втілення вічних проблем людського існування. До таких традиційних мотивів належать так звані «анакреонтичні мотиви», що нараховують більше, ніж дві тисячі років своєї історії. Ця історія починається з ім'я великого давньогрецького лірика Анакреонта і містить чудові зразки в поезії Олександрійської епохи, епохи Середньовіччя, Відродження, ХVII-ХVIIст. аж до XX ст.

Анакреонт - останній значний представник монодичної меліки. Його життя проходило не на батьківщині, бо Теос потрапив під владу персів. Він все життя переїзджав з місця на місце проживаючи при дворах різних еллінських тиранів. Обожнюючи веселощі і розкоші життя поет завжди був там, де йому було вигідно жити і де його цінували як митця.

Домінантою його творчості є зображення безтурботно-веселого ставлення до життя. Поезія А.накреонта життєрадісна, але легковажна, сповнена гумору, дотепності, грації. У різноманітних за формою віршах оспівував безтурботне життя, чуттєві насолоди. Творів Анакреонта. збереглося дуже мало, тематика його лірики відома з численних наслідувань поетів пізніших часів.

Поет писав переважно любовні вірші, адресовані як дівчатам так і юнакам, проте у його доробру є також чимало творів на найрізноманітніші теми з повсякденного життя: юність, старіння, ігри, застілля, веселощі та ін. Художні лінії людей і богів завжди тісно переплітаються, утворюючи єдину цілісну картину ідеального світу, яким уявляли його собі давні греки

Але історія зіграла з Анакреонтом свій улюблений жарт: попри широкий спектр тематики його віршів, нащадки про нього пам'ятають майже виключно як про веселого співця життєвих втіх і насолод. Можливо, це й добре, бо саме через таке "звуження" його ім'я стало своєрідною емблемою, знаком.

Життя при дворі тирана Полікрата

Про життя Анакреонта відомо дуже мало. Він народився, як вважають, близько 570 р. до н.е. і помер близько 485 р. до н.е. Отже, він жив у той самий час коди Мала Азія разом з іонійськими кололоніями потрапила під владу персів, і греки, не бажаючи потрапити в рабство, залишали вітчизну. Ці політичні обставини і неспокійний характер народу стали причинами постійного переселення. Лазурне море звідусіль вабило іонян у далечінь, а гостинний і захоплений прийом, з яким зустрічали талановитих людей, навіювало грецьким поетам повну безтурботність щодо своєї долі і бадьору рішучість до створення пісень. В Сицилії, Південній Італії, Фракії, власне Греції та на її квітучих островах прагнули бачити кожного мужа, уславленого на Олімпійських іграх чи літературними успіхами.

Гадають, що Анакреонт ще 20-річним юнаком з усіма мешканцями переселився із рідного міста Теоса (Іонія) в Абдери, колонію, що невдовзі перед тим була заснована у Фракії. Але незабаром його принадив розкішний двір самоського царя, де переважала любов до музики і пісень, а сам острів володарював у той час над усім Егейським морем. Там його поезія любові й насолод як не можна більше прийшлася до смаку веселого, розбещеного на східний манер суспільства, що оточував тирана Поликрата, авантюриста, піднятого бурхливою епохою соціальних конфліктів.

Тиранами називали людей, які приходили до влади, не успадковуючи її від своїх родичів. Тому над ними висів дамоклів меч страху, що після смерті, коли їх перестануть боятися, їхній прах осквернять, що бувало неодноразово. Існувала навіть антична легенда про Періандра, що був тираном Корінфу цілих сорок років. Його називали одним із "семи еллінських мудреців" за надзвичайно мудре правління, але він був жорстоким і підступним, і його ніхто не любив. Отже, він боявся помсти корінфців після своєї смерті, тому наказав двом воїнам вийти на дорогу, вбити першого зустрінутого ними подорожнього і зразу закопати його біля місця вбивства. Потім наказав чотирьом воїнам вийти через деякий час за цими двома і вбити їх. А потім цілий загін одержав наказ зробити те саме з цими чотирма, а сам Періандр, загорнувшись у плащ, щоб його не впізнали, вийшов на дорогу назустріч першим двом . Таким чином, навіть той, хто захотів би зневажити його прах, був позбавлений цієї можливості, бо просто не знав, де поховали колишнього тирана.

Можливо, саме через оцю свою невпевненість у міцності здобутої влади тирани й намагалися закріпити її всілякими способами, зокрема - охоче запрошуючи до себе митців, учених, поетів, які, по-перше, могли увічнити тирана у витворах мистецтва, по-друге - сприяли авторитетові можновладців, зростанню їхньої слави покровителів мистецтв. Саме при дворах таких тиранів провів більшу частину життя Анакреонт.

Полікрат закликав Анакреонта для здобуття освіти в музикальному мистецтві, що складало одну з головних частин грецького виховання. Теоський співець міг бути відомим у той час не стільки своїми віршами, скільки майстерною грою на флейті й арфі.

Полікрат зайняв престол у 540 р. до н.е. і керував країною 11 років. Ці роки належать до найкращих у житті Анакреонта. Спочатку вихователь, потім - радник царя, він міг пом'якшувати суворий дух Самоса Полікрата: цьому сприяли врода царських фаворитів, звуки флейти та іонічна пісня:

Про Ерота, що пов 'язки із пахучих носить квітів,

Пісню буду я співати: він володар над богами

Й людей також: підкоряє.

(Переклад В.Маслюка) [2, 4]

Творчість Анакреонта

У своїй творчості Анакреонт — спадкоємець Алкея і Сапфо, ліричних поетів, які походили з Лесбосу, однак тон його світський, дотепний, часто насмішкувато-іронічний. Анакреонт писав на іонійському діалекті з незначними включеннями еолійського. Його стиль простий, образність оригінальна і виразна.

Твори Анакреонта зібрали олександрійські вчені в 5 або 6 книгах і розділили за метричними критеріями на пісні, ямби й елегії. Збереглися тільки фрагменти. Серед ліричних творів, крім гімнів і парфеніїв (хорових пісень, що виконували молоді жінки), були також любовні пісні і вірші, що містили скарги на швидкоплинність молодості і швидкий прихід старості, що знищує красу, підводить риску під любов'ю. Більш особистісні інтонації зустрічаються в ямбічних творах. Ще один вірш серед ямбів — дивно злісний випад проти розбагатівшого вискочки по імені Артемон.

У самих ранніх творах ще звучала луна боїв із фракійцями. Пізніше Анакреонт писав найчастіше пісні, призначені для виконання під час бенкетів і придворних свят, тому в них так багато говориться про питво вина і про любовні утіхи. У оригінальних творах Анакреонта легкість тематики сполучається, однак, з високим художнім рівнем і досконалим знанням поетичного ремесла. У збережених фрагментах Анакреонт зображує картину товариства людей освічених, звиклих до надмірностей, що велику частину часу присвячують розвагам. Кілька разів Анакреонт викладав правила, яким повинні слідувати добре виховані учасники бенкету. Він засуджував гулянки, що кінчаються бійкою і говорив про помірне прийняття вина в дружньому колі, між піснями і безтурботною бесідою. Любовні вірші Анакреонт адресував як дівчинам, так і юнакам. У них є легкість, зачарування, гумор і чимало тонкої самоіронії. Натхненником цих віршів був Ерос, до якого поет звертався по допомогу в любовних справах. Велику майстерність виявляє Анакреонт у компліментах своїм коханим і у любовних освідченнях.

У своїх еротичних піснях Анакреонт прославляє всепідкоряючу силу любові і краси, що невід'ємно пов'язані одне з одним. Найчастіше тема любовного захоплення звучить в Анакреонта у формі грайливої оповіді:

Кобилице фракіянко, чом од мене ти втікаєш,

Косо дивлячись на мене, ніби справді неук я?

Почекай, тобі вудила я накину і скерую,

Взявши повід, біг твій бистрий на призначену мету.

Нині ти лише по луках вільно скачеш і пасешся,

Досі, мабуть, не траплявся вершник сміливий тобі.

(Переклад Г.Кочура) [1]

У цьому вірші слово «Кобилиця» — це метафоричний образ жінки-фракіянки; «дикість», тобто незалежність, волелюбність; образ коня - один із поширених образів пластичної краси у греків. Для ліричного героялюбов тут — як гра-змагання, що викликає палке захоплення, жагу до перемоги над достойним суперником, але це й естетична насолода від скульптурної краси уявленої сцени підкорення дикої кобилиці.

Любовна лірика Анакреонта — це не поезія сильного і глибокого кохання, а поезія завжди живого захоплення пластичною красою, що властиве взагалі стародавнім грекам. Як згадувалось раніше, предметом еротичної лірики Анакреонта часто є не тільки жінка, але і красивий юнак. Це викликано, насамперед, чистим, артистичним почуттям, витонченою насолодою скульптора перед чудовою вишуканістю форми.

Анакреонт з повною безтурботністю віддавався розвагам при самоському дворі. Прекрасна природа, вічно ясне небо, розкіш іонійського життя — все це при розмаїтті творчості грецького генія, при міцності і здоров'ї тіла, позбавленого усяких хвороб суворим гімнастичним вихованням, природно схиляло душу до постійного задоволення, до задоволення чудовим світом і створювало із життєвого тягара легку, відрадну ношу.

У Анакреонта присутні зразки стародавніх гімнів богам. Значна частина віршів була присвячена Вакху (Діонісію) — богу виноградарства і виноробства, на честь якого влаштовувались особливі святкування (діонісії) зі змаганнями драматургів, поетів і хорів. Таким чином, служіння Діонісію у греків мало велике значення, бо з ним пов'язувалось не тільки поняття про вино, як у наш час, але й про моральну насолоду, що виникає від надміру розумових творчих сил в людині. У ній переважала не одна чуттєвість, але й перемога над чуттєвістю в силу прекрасних людських прагнень.

Безумовно, Анакреонт - прихильник розваг, вина, любовних вті: одним словом – життєлюбець, але і в розвагах він закликає знати міру (до речі, "міра" - одне з ключових понять еллінської філософії), якщо, наприклад, пити вино, то не надмірно, не перетворюючи всяткування на оргію, іноді він навіть вказує, скільки треба до кратера (в перекладі - "в келих", але важко уявити собі келих обсягом п'ятнадцять ковшів; елліни ж розводили своє вино з водою в кратері, вже з нього наповнювали келихи) залити води, а скільки - вина (в перекладі - "браги"), щоб застілля пройшло весело. Поет описує особливого роду божевілля, яке викликане не сп’янінням, а надмірою палких почуттів:

Принеси води, юначе, і вина подай швиденько,

І вінки духмяні з квітів, щоб з Еротом поборотись.

Ну же, пиймо не як скіфи, що без пісні сидять тихо.

Не люблю я нудьгувати: на бенкеті з вином разом

Давай пісню, серцю милу.

(Переклад В.Маслюка) [2]

Вино не причина, а виявлення веселощів, причина ж прихована в глибині душі, щирої, що відкликається на прохання. Хто не має цієї світлої, чаруючої гармонії щасливої грайливості почуттів, того не розбудиш від тупої сонливості навіть нектаром богів.

Придворний поет царя Гіппарха

Після смерті Полікрата Анакреонт їде в Афіни до двору царя Гіппарха, де був прийнятий з великого пошаною. Тут він деякий час працює придворним поетом, але після вбивства тирана Гиппарха біжить на північ Греції - у Фессалію, де й умирає в глибокій старості. За античною традицією Анакреонт прожив 85 років.

Співвітчизники вшанували пам'ять про свого поета, вибивши його зображення на монеті, що показує фігуру бородатого мудреця, що грає на лірі. І в самому Афінському Акрополі споруджено його статую у вигляді людини, яка співає з келихом вина. Старість не учинила своєї руйнівної сили над Анакреонтом: він до кінця зберіг юнацьку бадьору душі для насолоди і пісень.

Золотоволосий Ерот мене

Знову поцілив пурпурним м'ячем —

Дівчину в барвних сандалях тепер

Каже мені забавляти.

Лиш залишилося кляте дівча, —

З Лесбосу славного родом воно, —

Та й, осміявши мою сивину,

Іншому звабно моргає.

(Переклад А.Содомори) [2]

Для цього вірша характерна весела жартівливість, простота характерів, безтурботна грайливість, молоде захоплення красою і коханням.

Слід зазначити, що тематичний діапазон творчості Анакреонта значно ширший, ніж оспівування вина і кохання. Були в нього поезії зовсім іншої тональності й спрямованості: він розмірковував над сенсом буття, психологічно точно відтворював почуття старої людини, яка боїться смерті.

Сивина вкриває скроні, голова моя сріблиться,

Молоді літа відрадні проминули; зуби слабнуть.

Відліта життя солодке - небагато вже лишилось.

Зупинить ридань не можу, бо мене лякає Тартар,

Бо страшить Аїда темне підземелля; важко в нього

Увійти; коли ж увійдем - повороту нам не буде.

(Переклад Г.Кочура) [1]

Сама думка про наближення смерті спонукала поета сумувати. Ліричний герой утверджує цінності, за якими він сумує, — цінності життя, молодості й краси.

Турбувала його й надмірна жага сучасників до збагачення, до накопичення матеріальних цінностей, грошей, бо " .

Через них братів не стало,

Посварилася рідня,

Через них убивства, війни,

Та жахливіше за все.

Ми, закохані, повсюди

Гинемо самі за них"

(Переклад Н.Пашенко).

Анакреонтики

Невідомо, як довго турбували поета ці невеселі думки, але ім'я митця назавжди залишилось зв’язаним з оспіваними ним ідеалами любові до життя. Творчість і образ "веселого старигана" Анакреонта були до такої міри привабливими, що пізніше утворився навіть окремий різновид лірики - анакреонтична поезія, де в легкій, невибагливій формі уславлені радощі безтурботного життя, кохання, чуттєві насолоди, вино, квіти, весна; грайливий зміст любовних і застольних пісень поєднується з ясністю і простотою форми. До нас дійшов невеликий (59 текстів) збірник цих коротеньких віршованих п'єс, складений в Александрійську і в пізніші епохи. Він доданий до так званої «Палатинської антології» - збірника-хрестоматії творів античних поетів, складеного в X ст. Константином Кефалою й доповненого в XIV ст. Вміщені там вірші викликали незліченну кількість перекладів, створивши з них у XVIII і на початку XIX ст. особливу течію - «анакреонтичної поезії». Анакреонтика — це жанр лірики, в якому панує життєрадісне, світле світосприйняття, перейняте мотивами неземного щастя, насолоди і любові.

Та й щаслива ж ти, цикадо!

У високім верховітті,

Чисту випивши росинку,

Вільно співи ти ведеш…

(Переклад Г.Кочура)[2]

Цей вірш має властиву для Анакреонта тему краси і любові до життя, проте він не належить до пера славнозвісного грецького поета і є яскравип прикладом анакреонтики. Анакреонтичні вірші довгий час вважалися справжніми, і тому вся європейська поезія заснована на них.

Сумно жити не кохавши,

Сумно жити й покохавши,

Найсумніще ж від усього

Ошукатися в коханні.

(Переклад Г.Кочура) [3, 29]

Тут присутній мотив протиставлення пагубної сили злоби, користолюбства, війни та гуманістичних життєстверджуючих цінностей кохання, краси і мистецтва.

Пісні Анакреонта у класичний період часто співали на бенкетах. В елліністичній Олександрії йому наслідували Каллімах, Теокріт та епіграматики (Асклепіад, Посейдіпп, Геділ). Анакреонта зараховували у число 9 ліриків. Поети Палатинської антології присвятили йому безліч епіграм, створивши образ п’яниці і розпусника; у анакреонтиках надмірно підкреслюється любовний або застільний момент і на зміну витонченої свіжості оригіналу приходить нудотна, хоча часом чарівна, фривольність.Складені епігонами Анакреонта анакреонтики додали поету популярності, але на кілька десятків століть прирекли на забуття його справжню творчість.

Ранній Анакреонт зробив деякий вплив на Горація, але більшу популярність набув в Європі, у XVII-XVIII ст., завдяки псевдоанакреонтичній поезії. В епоху панування поетики французького класицизму анакреонтична «легка» поезія мала прогресивне значення, наближаючи поезію до простоти , й натуральності. Захоплення філософією Епікура, поширене в XVII ст., сприяло звертанню до спадщини Анакреонта. Його поезії віддає належне Вольтер, Вержьє, Грекур, Грессе, Шольє. Вплив французької анакреонтичної поезії поширювався на Англію, Німеччину та пізніше Росію. Німецька анакреонтика XVIII ст. представлена переважно Глеймом, Гетцом, Гагедорном, Лессінгом та Якобі. Англійські анакреонтики Прайєр, Воллер, Гей сильно наслідують французів. У Росії в анакреонтичному дусі писали Ломоносов, Херасков, Державін, Батюшков, Гнедич, Пушкін [3, 75]. Останній називав Анакреонта своїм учителем, перекладав і наслідував йому. Його перекладали також Кантемір, Сумароков, Херасков, В Маслюк, А.Содомора, Г.Кочур, М.Білик та ін.

Анакреонтичні мотиви знаходять своє відображення в творах таких українських поетів XXст., як О.Олеся, П.Тичини, М.Рильського Б.І.Антонича та інших. На мою думку рядки М.Рильського найкраще показують приклад наслідування Анакреонта:

Вже червоніють помідори,

і ходить осінь по траві.

Яке ще там у біса горе,

Коли серця у нас живі? [3, 30]

Улюблена обстановка анакреонтических поетів - затишні гроти, таємничі куточки лісу, струмочки, що дзюрчать, словом, кокетлива, манлива до млості, трохи солодкувата природа.

Висновки

Через сто років після Алкея та Сапфо любовну тематику почав розробляти третій представник давньогрецького мелосу Анакреонт (бл. 570—478 рр. до н. е.). Закоханий у життя, він милується красою, любов і радість у нього майже завжди тотожні. В епоху політичних і соціальних переворотів, коли на очах Анакреонта так часто падали одні й піднімалися інші, він учив цінувати скороминущі радості, віддаватися цілком сьогоденню, нехтувати мінливості майбутнього й забувати про безповоротне минуле. Поезія Анакреонта не була такою одноманітною, як вірші його наслідувачів, що завжди оспівували швидкоплинні приємності: любощі та вино. Від Анакреонта усталився звичай зображувати Ероса у вигляді хлопчиська-пустуна, що бавиться, жбурляючи в людину м'яч або стрілу. Проте в поета є й інший образ бога кохання — могутнього коваля, що б'є важким молотом по серцю. Вірші Анакреонта фіксують дуже складні емоції. «Люблю — і наче не люблю», — дивується вій. Поетові не дає спокою думка про невідворотність смерті, і в старості він стає пожадливішим до насолод життя.

Анакреонт і особливо його грецькі та римські послідовники мали великий вплив на розвиток європейської лірики. Анакреонтична поезія посідає значне місце в історії світової літератури. Її загальнолюдське звучання знаходило відгук у різні епохи історичного розвитку народів. Чи погоджувались з нею, чи сперечались, але оспівані великим грецьким ліриком цінності завжди були актуальними для людської душі і суспільства в цілому.

Список використаної літератури

1: Антична література: Хрестоматія. Упорядник О.І.Білецький. К.: Радянська школа, 1968 (2-ге видання). 612 с.

2: Зарубіжна література. Хрестоматія для 8 кл./Упорядник Скрипник В.М.-Донецьк: ВКФ "БАО", 2000. 668 с.

3. Підлісна Г.Н. Антична література. – К.,1992.

4.Троцик О. «Не люблю я нудьгувати…» Урок-хроніка з вивчення творчрсті Анакреонта і анакреонтичних мотивів. 8 клас // Зарубіжна література в навчальних закладах. – 2000. - №8. – С. 27-30.

5. «Анакреонт. Творчість» // uk.wikipedia.org/wiki/Анакреонт.

6. Тахо-Годі А.А. Історія античної літератури. – К.,1976.

7. Тронський І.М. Історія античної літератури. – К., 1959.

8. Антична література: Хрестоматія. Ч.1 Давня грецька поезія в українських перекладах і переспівах/Упорядк. В.П. Маслюк. – К.,1994.

Додаток 1. Таблиця «Твори Анакреонта. Переклади»