ПРП та РПС Чернігівської області

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………….2

Розділ 1. РОЛЬ ПРП В РОЗВИТКУ ГОСПОДАРСЬКОГО КОМПЛЕКСУ……………………………………………………………………4

1.1. Природні умови та ресурси, як основа формування ПРП……….4

1.2. ПРП, як основний чинник розвитку продуктивних сил Чернігівської області……………………………………………… 6

1.3. Кількісна і якісна оцінка ПРП……………………………………….7

Розділ 2. ЕКОНОМІКО-ГЕОГРАФІЧНЕ ТА КОМПОНЕНТНА СТРУТУРА ПРП ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ………………………………….9

2.1. ЕГП Чернігівської області…………………………………………….9

2.2. Природні умови і ресурси Чернігівської області……………… …11

2.3. Компонентна структура ПРП Чернігівської області………………12

Розділ 3. ВПЛИВ ПРП НА ФОРМУВАННЯ ГАЛУЗЕЙ СПЕЦІАЛІЗАЦІЇ ГОСПОДАРСТВА ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ………….14

3.1. Вплив ПРП на розвиток промислового виробництва……………14

3.2. ПРП і розвиток сільського господарства Чернігівської області…17

Розділ 4. АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ АНТРОПОГЕННОГО ВПЛИВУ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ НА НАВКОЛИШНЄ СЕРЕДОВИЩЕ…20

Розділ 5. ПРОБЛЕМИ РЕСУРСОЗБЕРЕЖЕННЯ ТА ВІДТВОРЕННЯ ПРИРОДНИХ РЕСУРСІВ………………………………………………………24

ВИСНОВКИ……………………………………………………………….29

Література……………………………………………………………….31

ВСТУП

Людство нині вступило в якісно новий етап взаємодії з навколишнім природним середовищем, широкомасштабного використання його ресурсів. Тому при осмисленні таких глобальних і загально цивілізаційних проблем як гармонізація і раціоналізація відносин людини з природою, сталий та еколого безпечний соціально-економічний розвиток будь-якої країни світу, треба враховувати особливості функціонування суспільства на сучасному етапі, закономірності біосферних процесів і вплив на них інтенсивної виробничої діяльності, допустимі рівні антропотехногенних навантажень на навколишнє природне середовище та окремі його компоненти. Крім того, слід брати до уваги ряд наріжних і концептуальних положень, що стосуються органічної єдності та нерозривності функціонування суспільства, економіки і біосфери, зважаючи, звичайно, й на потенційні відтворювальні, відновлювальні та асиміляційні можливості останньої.

Стратегія гарантування ресурсо-екологічної безпеки соціально-економічного розвитку регіонів України, яка зрештою визначає їх економічну незалежність і суверенність, на сучасному етапі полягає в переході від здійснення окремих або навіть комплексних заходів щодо ресурсо- та природо збереження, відтворення й охорони природних ресурсів до розроблення і реалізації еколого-економічної концепції всебічної раціоналізації суспільного виробництва та забезпечення його сталого еколого-економічного функціонування. Виходячи із вищесказаного і випливає актуальність обраної теми.

Об'єктом дослідження даної роботи є ПРП і продуктивні сили Чернігівської області.

Предметом дослідження виступають еколого економічні проблеми розвитку та раціонального використання ПРП в господарському комплексі регіону та обгрунтування перспективних напрямків їх вирішення.

Метою даної роботи виступає вивчення сучасного еколого-економічного стану продуктивних сил та проблем їх розвитку на перспективу.

Мета роботи визначає її завдання, найважливішими серед яких є:

- дослідження сучасного стану продуктивних сил Чернігівської області;

- визначення актуальних еколого-економічних проблем розвитку економіки регіону та перспективних напрямків їх вирішення.

Мета і завдання роботи визначають її структуру. Структура роботи наступна: робота поділена на5 роздів, кожен з яких має свою ідею.

Розділ 1. РОЛЬ ПРП В РОЗВИТКУ ГОСПОДАРСЬКОГО КОМПЛЕКСУ.

1.1. Природні умови та ресурси, як основа формування ПРП.

Соціально-економічна сутність ПРП території розкривається в сукупній продуктивності її природних ресурсів, як засобів виробництва і предметів споживання. (В.П.Руденко 1999р.). ПРП – важливий фактор оптимізації процесів розміщення продуктивних сил, який включає природні умови і ресурси території.

Природні умови – це тіла і сили природи, які за певного рівня розвитку продуктивних сил, мають істотний вплив на виробничу і невиробничу діяльність, шляхом створення сприятливих (несприятливих) умов (рельєф, температури повітря тощо).

Природні ресурси – це тіла і сили природи, які за певного рівня розвитку продуктивних сил, можуть бути використані (використовуються) безпосередньо у вигляді сировини енергії, напівфабрикатів тощо, для задоволення виробничих потреб суспільства.

Будучи основою виробничої діяльності, природні умови та ресурси (їхній видовий склад, кількісні та якісні характеристики) визначають особливості виробничої спеціалізації регіону та в значнім ступені, соціально--економічну ефективність всього господарського комплексу. За різними ознаками природні умови і ресурси можна поділити:

1. За переважним використанням в галузях господарства:

· промислові природні умови та ресурси використовуються головним чином для промислового виробництва (корисні копалини, ліси тощо);

· сільськогосподарські використовуються переважно для потреб сільськогосподарського виробництва (грунтово-земельні, температура повітря, вода тощо);

· невиробничої сфери залучаються для потреб оздоровлення та відпочинку населення , а також в культурно-освтніх цілях (заповідники, природні парки, пляжі тощо).

2. За ознаками вичерпності та відновлюваності:

- вичерпні відновлювальні (ліс, грунт) природні ресурси , які після господарського використання здатні відновлювати природні властивості .

- вичерпні невідновлювальні (корисні копалини) після господарського освоєння в прирдному середовищі більше не поновлюється.

- невичерпні (вітер, сонячна енергія) обсяги запасів даних ресурсів практично необмежені, а тому їх використання природою практично необмежене.

3. За видовим (фізико-хімічні властивості) складом природні ресурси поділяють на:

- мінеральні (вугілля, нафта, газ, боксити, кіновар);

- земельні (сільськогосподарські угіддя, болота, тощо);

- водні (річки, ставки, озера тощо);

- кліматичні (вітер, опади, температура повітря);

- лісові (дерева, гриби, ягоди);

- фауністичні (звірі, птахи, комахи);

- рекреаційні (мінеральні води, лікувальні грязі);

- космічні (сонячна радіація, припливи і відпливи).

Отже природні умови та ресурси мають суттєвий вплив на розвиток екноміки, а тому важливою умовою дослідження продуктивних сил території є економічна оцінка інтегрального ПРП, що визначається , як сумарна продуктивність усіх природних ресурсів регіону.

1.2. ПРП, як основний чинник розвитку продуктивних сил Чернігівської області.

Природно-ресурсний потенціал — важливий фактор розміщення продуктивних сил Чернігівської області, який включає природні ресурси і природні умови. Відповідно до найбільш по­ширеного трактування під природними ресурсами ро­зуміють тіла й сили природи, які за певного рівня роз­витку продуктивних сил можуть бути використані для задоволення потреб людського суспільства. Природні умови — це тіла й сили природи, які мають істотне зна­чення для життя і діяльності суспільства, але не беруть безпосередньої участі у виробничій і невиробничій дія­льності людей. Такий поділ є до певної міри умовним, оскільки окремі компоненти можуть виступати і як ре­сурси, і як умови. До основних характеристик природ­но-ресурсного потенціалу відносять: географічне поло­ження, кліматичні умови, особливості рельєфу та роз­міщення ресурсного потенціалу.

Розрізняють компонентну, функціональну, територі­альну і організаційну структури природно-ресурсного потенціалу [1, с. 154—155]. Компонентна структура ха­рактеризує внутрішньо- та міжвидові співвідношення природних ресурсів (земельних, водних, лісових тощо); територіальна — різні форми просторової дислокації природно-ресурсних комплексів; організаційна — мож­ливості відтворення та ефективної експлуатації при­родних ресурсів. Функціональна структура природноресурсного потенціалу відображає вплив природних ресурсів на формування спеціалізації територій та певних господарських комплексів.

Природно-ресурсний потенціал є багатокомпонентним. Виді­ляють такі його складові: мінеральні, земельні, водні, лісові, біо­логічні, рекреаційні, кліматичні та космічні ресурси. За ознакою вичерпності природних ресурсів, яку нерідко називають екологіч­ною класифікацією, вони поділяються на групи: невичерпні, до яких належать сонячна радіація, енергія води, вітру тощо; вичерп­ні відновлювані: ґрунтовий покрив, водні ресурси, лікувальні грязі, рослинне паливо тощо; вичерпні невідновлювані: міне­ральна сировина, природні будівельні матеріали.

В основі економічної класифікації природних ресурсів лежить їх поділ на ресурси виробничого й невиробничого, промислового й сільськогосподарського, галузевого й міжгалузевого, одноці-льового та багатоцільового призначення.

1.3. Кількісна і якісна оцінка ПРП.

Використання в економічній системі природних ресурсів ви­магає їх адекватної оцінки. Існує два основних види оцінки: тех­нологічна (виробнича) та економічна. При технологічній оцінці виявляється ступінь придатності ресурсів до того чи іншого виду людської діяльності з урахуванням сучасної або перспективної технології їх використання. Нерідко технологічна оцінка виража­ється в балах та категоріях. Вона здійснюється, як правило, перед економічною.

Економічна оцінка природних ресурсів — необхідний етап для забезпечення їх ефективного використання. Визначилися дві групи економічних оцінок: перша — характеризує економічні ре­зультати використання природних ресурсів, друга — економічні наслідки дії на навколишнє природне середовище (переважно це економічні втрати від забруднення чи порушення природного се­редовища). Для економічної оцінки природних ресурсів застосо­вують передусім методичні підходи, засновані" на категоріях рен­ти та ефективності.

При рентному підході природний ресурс може оцінюватися двома способами: за відносним ефектом чи прибутком, що дає його використання в народному господарстві; за додатковими за­тратами на компенсацію втрат прибутку при вилученні певного

ресурсу з природокористування. Розрізняють витрати на запобі­гання забрудненню й витрати на компенсацію збитків. Перші здійснюються задля зменшення шкідливих викидів (наприклад, будівництво очисних споруд, нейтралізація викидів тощо). Другі оцінюються через недотримання національного доходу, додатко­ві витрати з соціальних фондів тощо.

Для розміщення галузей народного господарства велике зна­чення мають кількісні параметри певного виду ресурсу. За на­родногосподарським значенням запаси корисних копалин поді­ляють на такі групи: балансові, використання яких економічно вигідне, тобто вони відповідають промисловим вимогам за якіс­тю сировини і гірничо-технічними умовами експлуатації; позаба­лансові, які при наявному рівні технології експлуатувати еконо­мічно не вигідно. В геології виділяють такі категорії запасів ко­рисних копалин: А — докладно розвідані та вивчені; В і Сі — розвідані менш докладно; Сі — оцінені попередньо і приблизно. Запаси корисних копалин за категоріями А, В, Сі, Сз разом з прог­нозованими запасами становлять геологічні запаси. До власне промислових запасів відносять вивчені й розвідані запаси, експ­луатація яких за даних умов забезпечує достатню рентабельність виробництва.

Розділ 2. ЕКОНОМІКО-ГЕОГРАФІЧНЕ ТА КОМПОНЕНТНА СТРУТУРА ПРП ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ.

2.1. ЕГП Чернігівської області.

Розташування кожного об’єкта господарства Чернігівської області у просторі зумовлене впливом низки причин й закономірностей. Економіко-географічним положенням (ЕГП) об’єкта називається сукупність його відношень до інших економіко-географічних об’єктів, що лежать поза ним. Таким чином, об’єкт (не обов’язково підприємство, - це може бути місто, район тощо) характеризується не лише розташуванням на певній території, але й системою зв’язків (реальних або потенційних) з іншими об’єктами.

Залежно ЕГП Чернігівської області найважливішими вважаються її відношення до джерел природних і трудових ресурсів, ринків збуту продукції, а також можливість виробничої кооперації з іншими об’єктами, транспортна забезпеченість, екологічна ситуація. Економіко-географічне положення – категорія історична. Це означає, що якщо з часом зміниться економічний простір довкола об’єкта, то це відіб’ється на економічному потенціалі самого об’єкта.

Географічне розташування об’єкта або території може розглядатись на трьох рівнях: макро-, мезо- й мікро-. Макроположення відбиває економічні відносини об’єкта з великими регіонами або навіть міждержавний рівень відносин. Україна, наприклад, має вигідне геополітичне розташування, бо або межує, або перебуває у безпосередній близькості до економічно розвинутих країн, які можуть бути ринком збуту нашої продукції й постачальниками сировини, обладнання й товарів ширвжитку. Крім того, наша країна має вихід до моря, що не замерзає. Тим часом є країни, які не мають виходу до моря і оточені економічно слабкорозвинутими країнами. До таких відносять деякі країни внутрішніх регіонів африки. Їхній і без того нелегкий економічний розвиток утруднюється невигідністю економіко-географічного положення.

Мезоположення характеризує об’єкт за відношенням до компактної та відносно невеликої за розміром території його оточення. Це може бути положення обласного центру або міста усередині якогось регіону. Територія, що тяжіє до певного центру на мезорівні, називається гінтерланд (від німецького Hinterland- країна, що перебуває “поза” об’єктом). Найчастіше назва “гіндерланд” вживається щодо території, яка прилягає до портових міст. Коли у 60-х роках ХIХ ст. Була побудована залізниця Одеса – Балта, яка дала вихід подільському хлібу на зовнішній ринок, то гіндерландом Одеси став не лише південно-західний “кут” України плюс Молдавія, але й про-стягом певного часу вся Подільська губернія.

Вплив ЕГП виявляється у тому, що об’єкт або регіон одержують певні економічні переваги при оптимальній взаємодії економічних зв’язків з іншими об’єктами й регіонами. До того ж чим інтенсивні зв’язки, тим вищий економічний потенціал об’єкта (регіону).

З ЕГП пов’язано також створення зон спільного підприємництва, які найкраще формувати довкола великих портових міст із добре розвинутим гінтерландом.

Чернігівська область розташована на півночі України. Її площа становить27,7 тис. км2 (4,9 % території України). Населення - 1,1 млн. осіб (на 1.01.2001), що сягає 4,5% загальної людності у державі. Область розташована поблиз столиці нашої країни, що має істотний вплив на розвиток продуктивних сил. На півночі вона межує із Білоруссю і Російською Федерацією, на сході - з Північно-Східним економічним районом (Сумська область), на півдні – з Полтавською областю, а на заході із Київською. Таке ЕГП є сприятливим для розвитку різних галузей господарства та транспорту. Через територію області проходять важливі транспортні шляхи міждержавного та міжнародного значення, які сполучають Україну із Центральними регіонами Росії та Москвою.

2.2. Природні умови і ресурси Чернігівської області.

Чернігівська область володіє потужним природно-рекреаційним потенціалом. Паливні ресурси задовольняють здебільшого місцеві потреби. Найперше відзначимо поклади нафти і газу на Чернігів­щині (Леляківське і Монастирищенське нафтові, Гнідинцівське і Прилуцьке нафтогазові та Пролетарське газове родовища). Значні запаси торфу містяться у поліській зоні, зокрема у басейні болота Замглай на Чернігівщині.

Область бідна на рудні ресурси.

Найпоширенішими є будівельні корисні копалини. На сході Чернігівщини знаходяться значні поклади крейди і це­ментних мергелів, розробляють родовища формува­льних пісків є вапняки, скляні піски та вогнетри­вкі глини.

Із хімічної сировини розвідано фосфорити.

На півдні району знаходяться чорноземи опідзолені і типові малогумусні.

Область виділяється своїми лісовими і водними ре­сурсами.

Лісові ресурси – сукупність лісових масивів (ділянок) відповідної території, які використовуються або можуть бути використані для задоволення потреб у деревині та інших продуктах лісу, а також виконують різні корисні функції – водоохоронні, ґрунтозахисні, санітарно – гігієнічні тощо, а в цілому один з важливих видів природних ресурсів.

Лісовими ресурсами, ст.6 Лісового кодексу України, є деревні, технічні, лікарські та інші продукти лісу, що використовуються для задоволення потреб населення і виробництва та відтворюються у процесі формування лісових природних комплексів.

До лісових ресурсів також належать корисні властивості лісів (здатність лісів зменшувати негативні наслідки природних явищ, захищати ґрунти від ерозії, запобігати забрудненню навколишнього природного середовища та очищати його, сприяти регулюванню стоку води, оздоровленню населення та його естетичному вихованню тощо), що використовуються для задоволення суспільних потреб.

Лісами вкрито 26% території, на півночі - 30-40%.

Регі­он повністю належить до сточища Дніпра - основної водної арте­рії України, тому забезпечення господарського комплексу водою достатнє, а в Поліссі - надмірне, у зв'язку з чим тут діє осушува­льна система. Добре забезпечений район і підземними водами.

2.3. Компонентна структура ПРП Чернігівської області.

На всіх етапах розвитку, виробництво матеріальних благ є процес взаємодії людей і природи. В умовах науково-технічного прогресу спостерігається різке посилення цієї взаємодії. Вона виражається у появі нових видів продукції і технологій видобутку та переробки природних ресурсів. Подальший розвиток продуктивних сил пов’язаний із використанням дедалі більшої кількості природних ресурсів, що збільшує навантаження на навколишнє середовище. Розвиток матеріального виробництва ґрунтується на використанні природних умов та ресурсів. Їх вплив на розвиток економіки розкриває категорія природно-ресурсний потенціал (ПРП). ПРП країни розкривається у продуктивності природних умов та ресурсів, тобто здатність перетворюватися у матеріальні і нематеріальні цінності .

Таблиця 2.1

Компонентна структура ПРП економічних районів України

(за В. Руденком)

Рис. 2.1. Структура ПРП Чернігівської області.

Аналіз даних таблиці 2.1. та рис. 2.1. дозволяє зробити наступні узагальнення:

Чернігівська область не належить до регіонів України із високим рівне забезпечення природним ресурсами. На неї припадає тільки 3,5 відсотки від інтегрального ПРП України.

В області найважливіше значення мають земельні ресурси (59,1%), що є сприятливим для розвитку сільського господарства.

Порівняно високі тут і показники розвитку водного(12,9%), мінерального(10,8) та рекреаційного потенціалів (9,6%) є сприятливими для розвитку промисловості та рекреаційної сфери.

Розділ 3. ВПЛИВ ПРП НА ФОРМУВАННЯ ГАЛУЗЕЙ СПЕЦІАЛІЗАЦІЇ ГОСПОДАРСТВА ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ.

3.1. Вплив ПРП на розвиток промислового виробництва.

В господарському комплексі району промисловість домінує над сільськогосподарським виробництвом. Основними галузями промисловості є машинобудування, хімічна, легка, харчова, гір­ничодобувна, деревообробна галузі та промисловість будівель­них матеріалів.

Виробництво продукції промисловості в Чернігівській областіза видами діяльності

у 2006 р.

У районі вирощують цукрові буряки, льон-довгунець, хміль, картоплю, зерно, виробляють молоко і м'ясо. (Рис. 3.1.)

Паливно-енергетичний комплекс Чернігівської області працює в основному на довізному кам'яному вугіллі, природному газі і нафтопродуктах. Енергетика представлена Чернігівською та Прилуцькою ТЕЦ.

Понад 1/4 частину валової продукції промисловості області виробляє машинобудування. У районі випускають будівель­но-шляхові і транспортні машини (Ніжин), тут розвинуті тракторне і сільськогосподарське машинобудування ( Ніжин, Прилуки), виробництво технологічного обладнання для хімічної галузі промисловості (Бахмач), верстатобудування (Чернігів), радіо-, електроприлади та електроустаткуван­ня (Ставище, Чернігів), автозапчастини ( Чернігів) тощо.

Основний напрям хімічної промисловості в Столичному еко­номічному районі — виробництво штучного і синтетичного воло­кна, пластмаси, шин і гумоазбестових виробів, азотних добрив, засобів захисту рослин, кормових антибіотиків, лаків і фарб тощо. Хімічні волокна виробляють у Чернігові, плас­тмаси - , Прилуках, гумотехнічні вироби - у Ніжині, побутову хімію - а Ніжині.

У районі добре розвинутий лісовиробничий комплекс. Його основна продукція - меблі, фанера, папір, будівельні матеріали, музичні інструменти, сувеніри. Меблева промисловість зосере­джена у великих і середніх містах ( Ніжин, Прилуки, Чернігів, Щорс тощо).

Будівельна індустрія району орієнтується на сировинні ресур­си та на місця масового житлового чи промислового будівництва. Тому заводи залізобетонних конструкцій розміщуються в Чернігові, Ніжині. Випуск алюмінієвих будівель­них конструкцій налагоджений у Броварах. Виробництво вапна, асфальту, цегли знаходиться у Білій Церкві, Борисполі, Броварах, Бердичеві, Києві, Малині, Ніжині, Новгороді-Сіверському, Жито­мирі, Прилуках, Чернігові тощо.

Легка промисловість працює як на місцевій природній, так і на хімічній сировині. Провідне місце належить текстильній про­мисловості (шовкова, бавовняна, трикотажна тощо). Важливе місце серед галу­зей текстильної промисловості посідає вовняна. В районі вироб­ляють понад 80% вовняних тканин країни. Найбільші підприємс­тва цієї галузі знаходяться в Чернігові та Березані. (Таблиця 3.1.)

Таблиця 3.1.

Виробництво в Чернігівській області текстильної продукції в 2006р. Порівняно з 1990р.

Лляна промисловість майже повністю забезпечує себе місце­вою сировиною.Тут працює Новгород-Сіверський та інші льоноробні заводи.

В Чернігівській області розвинуті також трикотажна (Прилуки), шкіряно-взуттєва (Прилуки, Баришівка, Чернігів) галузі.

В області працюють також фабрики музичних інструментів ( Чернігів), головних уборів (Прилуки). Фабрики художніх виробів, що спеціалізуються на вишиванні і ткацтві працюють у Богуславі, Ічні, Ніжині, Прилуках, Чернігові.

3.2. ПРП і розвиток сільського господарства Чернігівської області.

Провідна галузь сільського господарства в районі - рослинни­цтво. Це насамперед вирощування зерна, технічних і кормових культур. У спеціалізації господарств поліської і лісостепової зон наявні значні територіальні відмінності. Так, Полісся характери­зується молочно-м'ясним скотарством, свинарством, льонарст­вом, картоплярством (Чернігівська область за обсягами виробництва картоплі до 1997 р. посідала перше місце в країні) і зерновим господарством (вирощуванням жита і гречки), а у західній частині - ще й хмелярством. Достатньо розвинуте вівчарство. Для лісо­степової зони властиве м'ясо-молочне скотарство, свинарство, буряківництво, зернове господарство (вирощування озимої пше­ниці і кукурудзи). На місцевих концентрованих кормах у центра­льній частині Лісостепу значного розвитку набуло птахівництво.

Довкола Києва і великих міст розвинулося приміське госпо­дарство, спеціалізація якого полягає в орієнтації на молочно-м'ясне скотарство, свинарство, птахівництво, овочівництво (у то­му числі, тепличне), садівництво, ягідництво, а також вирощують зернові і технічні культури.

Розділ 4. АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ АНТРОПОГЕННОГО ВПЛИВУ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ НА НАВКОЛИШНЄ СЕРЕДОВИЩЕ.

На території Чернігівської області існує ряд проблем антропогенного впливу які мають як місцевий так і загальнодержавний характер. Серед останніх найвагомішою є проблеми пов’язані із аварією на Чорнобильській АЕС.

Значно ускладнився стан земельних ресурсів. Через сильне радіа­ційне забруднення в районі з використання вилучено 65 тис. га ріллі. Крім того, значні території вилучаються з обігу через заболочення, ерозію гру­нтів, втрату ними родючості. Посилилася деградація грунтів через спрацювання ресурсів гумусу. На землях громадського сектора сільсько­господарського виробництва внесення мінеральних добрив зменшилося удвічі. Практично майже припинено внесення органіки.

Особливе занепокоєння викликає стан водних ресурсів. У районі споживається 2057 млн м3 свіжої води. Рівень повторного її використання значно нижчий за середній по Україні. Найбільшими забруднювачами водних ресурсів району є підприємства м. Києва та Київської області. Ін­тенсивне забруднення поверхневих вод відходами виробництв, радіонуклідами у районі призвели до того, що вони стали небезпечними для споживання. Тому для пиття, харчових потреб слід використовувати підземні води. Для цього необхідно побудувати мережу свердловин на всій території району.

.Різко погіршилася якість води у Дніпрі в районі Київського водо­сховища внаслідок поширення синьо-зелених водоростей. Реальною є загроза прориву греблі Київського водосховища, що призвело б до затоп­лення низинної частини Києва. Взагалі існування цього водосховища є економічно невиправданим. Внаслідок його спорудження рівень води в гирлах окремих поліських річок, що впадають у Дніпро, став вищим, ніж у місцях їх витоку. Щоб вода в цих ріках не текла у зворотному напрямку, в місцях їх впадання у водосховище було збудовано дамби. Вода з річок у Дніпро потрапляє за допомогою потужних насосів. Кількість спожитої ними енергії ставить під сумнів економічну доцільність існування Київсь­кої ГЕС

Зі скороченням виробництва в останні роки зменшилися викиди шкідливих речовин у повітря. У 1998 р. вони становили 423,9 тис. т, при­чому більше половини їх припадає на транспортні засоби. Серед міст району найбільшу частку викидів в повітря дає м. Київ.

Хибна практика екстенсивного лісокористування в районі спричинила значне виснаження лісів, погіршення структури лісового фонд; зниження його продуктивності. Сьогодні понад 90% площі займають лісові насадження і середньостиглі ліси. Інтенсифікація проміжного користування в останні роки призвела до того, що фактичні запаси достигаючих і стиглих деревостанів становлять більше половини потенційно можливих. Значної шкоди лісам завдають лісові пожежі (у 2006 р. в розмірі 26,5 тис. грн.). Більшість лісів північно-західної і західної частин області радіаційного забруднення.

Через недосконалі технології видобутку та переробки мінерально сировини, незадовільне вирішення питань комплексного освоєння родо нищ у надрах залишається і губиться розвіданих запасів нафти 70%, солей 32%, вугілля 40%, металів 25%.

Нерозв'язаною залишається проблема використання техногенним родовищ корисних копалин - відвалів видобутку та відходів збагачення і переробки мінеральної сировини, які містять цінні корисні копалини і ма­ють промислове значення.

Для стійкого розвитку економічного району та вирішення екологі­чних проблем потрібно:

1)завершити виконання програми «Чорнобиль»;

2)скоротити до оптимальних розмірів виробництво і споживання природних ресурсів, насамперед газу, вугілля, лісу, прісної води, викорис­тання земель в обробітку тощо;

3) сформувати ефективну інвестиційну політику, спрямовану на роз-юбку, освоєння і використання природо- та ресурсозберігаючих тех. хнологій; виробництво екологічно чистих видів продукції.

У межах цих заходів слід негайно провести необхідні роботи для Чорнобильської АЕС та убезпечення об'єкта «Укриття». Частка, що виробляється на діючому 3-му енергоблоці АЕС, у структурі інтегрованого виробництва України є мізерною. Водночас Україна має великий невикористаний потенціал енергозбереження (145 - 170 млн т у.п.). Енергомісткість валового внутрішнього продукту (ВВП) України удвічі вища, між у країнах Західної Європи з розвиненою ринковою економікою.

Відповідно до концепції ведення сільського господарства на забруднених радіонуклідами територіях слід вилучити з використання (35 тис) га угідь, зменшити розораність ґрунтового покриву, забезпечити економічно збалансоване співвідношення угідь.

Потрібний більш жорсткий контроль за діяльністю промислових і сільськогосподарських підприємств з метою обмеження викидів ними шкідливих речовин у повітря та поверхневі води.

Для збереження та відновлення природних комплексів у районі аварії розширити заповідні території, національні парки, заказники.

Проведення цих заходів вимагає значних коштів. Тому його треба поєднувати із стабілізацією та поліпшенням економічного стану району.

Розділ 5. ПРОБЛЕМИ РЕСУРСОЗБЕРЕЖЕННЯ ТА ВІДТВОРЕННЯ ПРИРОДНИХ РЕСУРСІВ.

Природокористування - це сукупність усіх впливів людства на природу, до яких належать заходи щодо освоєння, перетворення і охорони природи. Необхідно розрізняти природокористування раціональне і нера­ціональне.

Раціональне природокористування спрямоване на забезпечення умов існування людства і отримання матеріальних благ, запобігання можливих шкідливих наслідків людської діяльності, на підтримання високої продуктивності природи та охорону і економне використання її ресурсів.

Нераціональним є таке природокористування, коли вплив людини на природу призводить до знесилення її відновлювальних властивостей, зниження якості і вичерпання природних ре­сурсів, забруднення навколишнього середовища. Воно може ви­никнути як наслідок не тільки прямих, але й опосередкованих впливів на природу.

Структурна особливість природокористування полягає в тому, що воно набирає різних форм залежно від типів природних ре­сурсів - витратних (енергетичних, сировинних, харчових) і ресурсів середовища (умов праці, відпочинку і відновлення здоров’я).

При використанні практично невичерпних ресурсів (енергії Сонця і підземного тепла, припливів і відпливів) раціональність природокористування вимірюється перш за все найменшими експлуатаційними витратами і найбільшим коефіцієнтом ко­рисної дії (ККД) добувних виробництв і установок.

Для ресурсів вичерпних і при цьому невідновних (наприк­лад, нафта, мінерали) важливими є комплексність і економічність добування, скорочення відходів.

Охорона витратних ресурсів, які відновлюються в ході вико­ристання, спрямована на підтримання їх продуктивності і ресурсообороту, а експлуатація повинна забезпечити їх безвідходне добування і перероблення, а також розширене виробництво.

Перетворення витратних ресурсів виражається в їх примно­женні і збагаченні, у підвищенні продуктивності природи. Тут необхідні заходи і всебічне врахування корисних і шкідливих наслідків.

Перетворення ресурсів середовища означає їх покращання, оптимізацію, підвищення естетичних достоїнств. До цієї групи про­цесів природокористування належать рекультивація ландшафту, акліматизація різних видів тварин. Поряд з позитивними при­кладами збагачення фауни відомі також випадки, коли аклімати­зація тварин призводила до багатьох шкідливих наслідків.

Можна виділити два етапи розробки і реалізації проблеми. Перший - програма першочергових заходів, другий - довгостро­кова програма переходу до системи раціонального природокори­стування.

Першочергові заходи: створення системи контролю за які­стю середовища, урахування заходів з охорони природи при роз­робці народногосподарських планів, заходів з формування еко­логічної культури населення.

Довгострокова програма - це програма переходу виробниц­тва до більш високого ступеня розвитку. Сюди належать питан­ня економічної оцінки природних ресурсів, питання створення систем управління ресурсами біосфери, виявлення напрямів і темпів природного і антропогенного розвитку природи в най­ближчому майбутньому і в перспективний період.

Чим повніше використовуються природні ресурси, тим ощадливіше і по-господарськи слід ставитися до їх екс­плуатації, особливо якщо йдеться про не відновлювані енер­гетичні ресурси. Незважаючи на те що кількість розвіда­них копалин збільшується як загалом, так і в розрахунку на душу населення, існує загроза їх виснаження ще перед тим, як буде здійснений перехід на використання нових джерел енергії. Тим більше, що суспільство відчуває все більший дефіцит відновлюваних природних ресурсів.

В зв’язку з цим раціональне використання і відтворен­ня природних ресурсів стає однією з найбільш актуальних проблем людства. Поряд з глобальним, проблема охорони навколишнього середовища і раціонального використання природних ресурсів має яскраво виражений регіональний характер і відіграє особливу роль в інтенсифікації вироб­ництва на основі прискорення науково-технічного прогресу.

Така постановка проблем вимагає поліпшення розробки питань управління, пов’язаних насамперед з діалектикою взаємодії продуктивних сил і виробничих відносин. Сто­совно природокористування це означає послідовний розви­ток наукових засад охорони навколишнього середовища і раціонального використання його ресурсів на основі таких принципів, як планомірність, пропорційність, оптимальність.

Планомірність стосовно використання природних ресур­сів — економічна функція держави по управлінню і регулюванню екологічних та економічних відносин і пропор­цій. Така функція передбачає як розробку і виконання пла­нової системи взаємопов’язаних показників, так і дійовий контроль за їх реалізацією. Перспективне і поточне плану­вання раціонального використання природних ресурсів і охорони навколишнього середовища в кінцевому підсумку вихо­дить з накреслених темпів зростання сукупного суспільного про­дукту, національного доходу і підйому життє­вого рівня трудящих.

Пропорційність означає погодженість у використанні природ­них ресурсів як за територією, так і за галузями народного госпо­дарства, виключення порушень природних взаємозв’язків у навколишньому природному середовищі.

Оптимальність у використанні природних ресурсів — це досяг­нення найкращого варіанта взаємовідносин суспільства з навколишнім середовищем.

Управління охороною навколишнього природного середовища, як говориться в Законі про охорону навколишнього середовища, полягає у здійсненні в цій галузі функцій спостереження, дослід­ження, екологічної експертизи, контролю, прогнозування, програ­мування, інформування та іншої виконавчо-розпорядчої діяльності.

Метою управління в галузі раціонального природокорис­тування є реалізація законодавства, контроль за додержанням ви­мог екологічної безпеки, забезпечення проведення ефективних і комплексних заходів щодо охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання природних ресурсів, досягнення погодженості дій державних і громадських органів у галузі навколишнього природного середовища.

Визначальними у виробничих відносинах, що складаються між людьми і природою, є їх суспільний характер. Тому функції по управлінню і плануванню раціонального природокористування є однозначно прерогативою держави. Різні міністерства, комісії, ві­домства, комітети тощо в міру своєї компетенції здійснюють і підтримують єдину державну політику в області охорони навколишнього природного середовища.

Одне з центральних місць у регулюванні відносин з приводу охорони навколишнього середовища і раціонального використання природних ресурсів відводиться науково обґрунтованому поєднан­ню територіального і галузевого управління природоохоронною роботою. Підприємства, що залучають у господарський оборот природні ресурси, нале­жать, з одного боку, до тієї чи іншої галузі народного гос­подарства, а з другого — є ланками територіально-вироб­ничих комплексів. Тому виникає необхідність правильного поєднання інтересів багатьох міністерств, відомств і місце­вих територіальних органів, які повинні доповнювати одне одного, утворюючи єдину систему управління. Наприклад, при відведенні земель під промислове, транспортне чи жит­лове будівництво слід виходити не лише з локальних інте­ресів відомчого характеру, а й враховувати, що відчуження земель, особливо орних, призводить до скорочення площі сільськогосподарських угідь, знижує родючість ґрунту, зменшує валову продукцію сільського господарства та ін.

У системі управління природоохоронною діяльністю підприємства можна виділити планування, експлуатацію очисних споруд (включаючи технологічний процес) і конт­роль за викидами в навколишнє середовище. Проектування і планування дають змогу розробити комплекс необхідних заходів по охороні навколишнього середовища, їх виконан­ня, серед яких нові удосконалені технологічні процеси, роботи, очисні споруди, що знижують або виключають шкідливий вплив на навколишнє середовище.

Управлінські функції в області природоохоронної діяль­ності підприємства повинні сприяти вдосконаленню техно­логії виробництва, ремонтно-експлуатаційних робіт, без­аварійної роботи устаткування, виконання планово-попе­реджувального і поточного ремонту.

Контроль включає в себе аналіз технології, лаборатор­ний аналіз, контрольні пости, визначення концентрації шкідливих виділень, інформування керівництва про стан навколишнього середовища на підприємстві, дотримання законодавства в цій області.

Принципи раціонального природокористування - це основні правила, якими необхідно керуватися при перетворенні приро­ди. Розглянемо деякі з них.

Правило інтегрального ресурсу - конкуруючі в сфері вико­ристання природних систем галузі господарства неминуче зав­дають збитків одне одному тим сильніше, чим більше вони зміню­ють сумісно експлуатований екологічний компонент або всю екосистему в цілому.

Правило міри перетворення природних систем - у процесі експлуатації природних систем не можна переходити деякі межі, які дозволяють цим системам зберігати властивість само підтримання (самоорганізації і саморегуляції).

Правило «м’якого» управління природою - «м’яке» управ­ління природними процесами, як правило, здатне викликати ба­жані природні ланцюгові реакції і тому з соціально-економічно­го погляду є більш бажаним, ніж «жорстке» ,техногенне.

Правило ланцюгових реакцій .«жорсткого» управління при­родою - «жорстке», як правило технічне, управління природними процесами може викликати небажані ланцюгові природні реакції (наприклад, порушення динамічної рівноваги), значна частина яких є екологічно, соціальне й економічно неприйнятною.

Закон обмеженості природних ресурсів - усі природні ре­сурси (і умови) Землі є скінченими.

Закон падіння природно-ресурсного потенціалу - у межах однієї суспільно-економічної формації (способу виробництва) і одного типу технологій природні ресурси стають все менш доступними і потребують збільшення витрат праці й енергії на їх добування та транспортування.

Закон зниження енергетичної ефективності природокорис­тування - з плином історичного часу при отриманні з природ­них систем корисної продукції на її одиницю в середньому ви­трачається все більше енергії.

Закон відповідності рівня розвитку виробничих сил при­родно-ресурсному потенціалу - розвиток виробничих сил відбу­вається відносно поступово до моменту різкого виснаження при­родно-ресурсного потенціалу, який характеризується як еколо­гічна криза. Криза розв’язується шляхом революційної зміни виробничих сил.

Закон убуваючої родючості - унаслідок постійного вилучення врожаю і порушення природних процесів ґрунтоутворення, а також за тривалої монокультури в результаті накопичення ток­сичних речовин, що виділяються рослинами, на культивованих землях відбувається зниження природної родючості ґрунтів.

ВИСНОВКИ.

На природні умови і природні ресурси Чернігівської області великий вплив мала і має господарська діяльність. Геоекологічна ситуація в області – оцінюється як кризова, що є наслідком тривалого нераціонального природокористування.

Під впливом господарської діяльності змінюються природні компоненти ландшафтів : рельєф, грунти, рослинність, тваринний світ, гідрологічний режим водойм, склад атмосфери, мікрокліматичні умови тощо.

Природні умови і природні ресурси зміннються під впливом різних видів природокористування : агропромислового ( особливо землеробського ), промислового, гірничодобувного, містобудівного, водогосподарського, транспортного, гідротехнічного, лісопромислового, рекреаційного, природоохоронного.

Чернігівська область має значні земельні ресурси. Більш як 45 % її грунтів припадає на родючі чорноземи. Її територія відзначається найбільшою в світі землеробською освоєністю, що не є екологічно виправданим. Раціональне використання і охорона земельних ресурсів потребує впровадження еколого – ландшафтного землеробства з оптимальним співвідношенням сільськогосподарських угідь ( рілля, луки, пасовища, сади ), а також лісів, водойм, заповідників. Загальна лісистість і заповідність території України недостатні. Господарське значення мають лісові, степові, лучні, болотні, водні, рослинні ресурси, які треба охороняти. Тваринний світ – важливий компонент навколишнього природного середовища, національне багатство держави, джерело духовної та естетичної наснаги і виховання її громадян. Однією з головних вимог раціонального використання і охорони тваринних ресурсів є збереження природних умов існування тварин різних видів та їх популяцій, місць розмноження та шляхів міграції. Особливої уваги потребують рідкісні види рослин і тварин, які занесено до Червоної книги України.

Проблеми охорони навколишнього природного середовища (НПС) і раціонального використання природних ресурсів набувають першорядного значення, оскільки під їх безпосереднім впливом формується становище продуктивних сил. Тут особливу роль відіграє скорочення площі сільськогосподарських угідь ( особливо ріллі ), що певною мірою негативно позначається на рівні виробництва сільськогосподарської продукції, особливо у зонах з великою густотою населення і високопродуктивними грунтами.

В цілому комплексний розвиток усіх напрямів ресурсозбереження дасть змогу сформувати нову ідеологію господарювання, що базується на економному використанні наявної ресурсної бази, оптимальному співвідношенні первинних і вторинних ресурсів та маловідходному виробничому циклі.

Дотримання принципів використання природно – ресурсного потенціалу пов’язане з широким впровадженням у практику управління еколого – економічного підходу. Його сукупність полягає в сукупному взаємному розгляді екологічних та економічних процесів і явищ.

До основних принципів і специфічних вимог раціонального природокористування в Чернігівській області можна віднести :

· збалансованість природних ресурсів;

· необхідність обліку взаємного впливу компонентів навколишнього середовища;

· оптимальне співвідношення між інтенсивним та екстенсивним використанням території й природних ресурсів;

· створення систем природоохоронних територій, які спроможні підтримувати місцевий екологічний баланс.

Список використаної літератури :

1. Руденко В. П. Географія природно – ресурсного потенціалу України. Київ – Чернівці : К. - М. Академія – Зелена Буковина, 1999. – ст. 73 – 75, 86, 121 – 123, 131 – 136, 190, 209.

2. Соціально – економічна географія України : навч. посібник / За ред. Шаблія О. І. – Львів : Світ, 1994 р. – ст. 261 – 265, 275 – 279.

3. Масляк П. О., Тищенко П. Г. Географія України : Пробний підруч. для 8 – 9 кл. серед. шк. – К. : Зодіак – ЕКО, 1999 р. – ст. 43 – 49, 55 -56, 79 – 80, 377.

4. В.І. Костащук. Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка: Навч. – метод. посібник. – част. 1 – Чернівці, 2005. – ст. 49 – 52.

5. Розміщення продуктивних сил України. Підручник. / За ред. Є.П. Качана. – К. : Вид – во „ Юридична книга ” 2001 р. – ст. 101, 119 – 120

6. В. П. Руденко. Довідник з географії природно – ресурсного потенціалу України. – К. : Вид – во „ Вища школа ”, 1993 р.

7. В. П. Руденко. Український природно – ресурсний потенціал – ІІІ част. – Чернівці. – „ Рута ”, 2005 рік.

8. П. М. Нестеров. Економика природнопользования. – Москва. : Изд – во „ Высшая школа ”, 1984 г.

9. Економіка та географія природокористування. Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича. – Конспект лекцій. – Чернівці. – „ Рута ”, 2005 р., ст. 5 -8, 12 – 18, 26 – 27, 69.

10. Багнюк В. Екологія на порозі третього тисячоліття / Вітчизна. – 2000. № 1 – 2. ст. 135 – 142.

11. Мельник Е. Економічна точка опори екологізації суспільного виробництва. / Економіка України. – 1998 р., - № 7.- ст. 64 – 70.

64

12.Розміщення продуктивних сил. Підручник. / За ред. Ковалевського. – К., 2003 р., - ст. 66 – 78.

13.В. Міщенко, Б. Данилишин. Природно ресурсна рента і рентна політика в Україні. / Економіка України. – 2003. – 12 груд. – ст. 4 – 9.

14.Руденко В. П. Географія природно ресурсного потенціалу України. – Львів : світ, 1993. – ст. 3, 25, 33 – 43.

15.Сонячна енергетика // Час 2000. – 2004. – 3 груд. ( № 51 ) – ст. 4.

16.Про охорону земель. Закон України // Орієнтир. – 2003. - № 29

17.Про державний контроль за використанням та охороною земель // Орієнтир. – 2003. - № 27

18.Земельний Кодекс України. – Розділ ІІ, ІІІ, VІІ.