Зайнятість і безробіття. Державне регулювання зайнятості

ЗМІСТ

Вступ 3

РОЗДІЛ 1.Сутність зайнятості та безробіття. 5

1.1. Сутність зайнятості та її визначення. Теорії зайнятості. 5

1.2.Безробіття як соціально – економічне явище. 8

1.3. Ринок праці і відтворення робочої сили. 18

РОЗДІЛ 2.Проблеми зайнятості та безробіття в Україні. 25

2.1. Сутність економічної діяльності держави в сфері регулювання зайнятості. 25

2.2. Роль та значення служби зайнятості, її функціонування в Україні. Основні завдання державної служби зайнятості. 28

2.3. Соціальний захист безробітних в Україні.

Соціальні наслідки безробіття 34

РОЗДІЛ 3.Економічні функції держави в сфері зайнятості. 38

3.1.Державне регулювання зайнятості в Україні 38

3.2. Оцінка стану рівня зайнятості і безробіття на прикладі

Житомирсткої області. 40

Висновки 48

Сптсок використаної літератури 51

Вступ

Однією з соціально - економічних проблем в умовах ринкової трансформації економіки України є формування національного ринку праці. Перехід від командно - адміністративної системи до ринкової супроваджується зростання рівня та тривалості безробіття, розвитком вимушеної неповної та неформальної зайнятості, нелегальної трудової міграції тощо.

В Україні існють величезні можливості для підвищення рівня зайнятості –

розвиток приватного підприємництва, малого бізнесу, сфери послуг, фермерства, всієї ринкової інфраструктури.

Головною умовою формування та ефективного функціонування національного ринку праці є пришвидшення економічних реформ в Україні. Ефективна структурна перебудова національної економіки через реструктури­зацію збиткових підприємств, відмову від практики м'яких бюджетних обмежень, реальне застосування інституту банкрутства дала б змогу підвищувати мобільність робочої сили, продуктивність праці та заробітну плату. Ці заходи в поєднанні з розвитком перспективних галузей економіки, малого та середнього бізнесу спри­яли б зменшенню прихованого безробіття, працевлаштуванню вивільненої над­лишкової робочої сили на новостворених робочих місцях зі стабільною виплатою заробітної плати. Такі заходи не допускали б надмірного зростання безробіття і не індукували б застійного безробіття.

Метою роботи є вивчення теоретичних і методологічних аспектів зайнятості та безробіття, висвітлення державного регулювання зайнятості в Україні.

Для виконання мети були поставлені наступні завдання:

- Дослідити суть зайнятості і безробіття в Україні та розвиток ринку зайнятості;

- Визначити суть економічної діяльності держави в сфері зайнятості. З’ясувати який є соціальний захист безробітних в Україні.

- Дослідити роль та значення служби зайнятості, її функціонування в Україні. Дослідити оцінку стану рівня зайнятості і безробіття на прикладі Житомирсткої області.

При написанні роботи була використана така література: Кодекс законів про працю[7]; Постанова Кабінету Міністрів України [10].; Закон України “Про зайнятість населення” [4]; Мочерний [9]

РОЗДІЛ 1.Сутність зайнятості та безробіття.

1.1.Сутність зайнятості та її визначення. Теорії зайнятості.

Зайнятість — це діяльність громадян, пов'язана із за­доволенням особистих і суспільних потреб, що не суперечить законодавству і, як правило, приносить заробіток (трудовий доход).

У відповідності з Законом України "Про зайнятість насе­лення" відносини зайнятості в Україні ґрунтуються на таких принципах:

- виключне право громадян розпоряджатися своїми здіб­ностями до праці, заборона обов'язкової, примусової праці (крім випадків, спеціально встановлених законодавством). Цей принцип передбачає право людини працювати чи не пра­цювати, а якщо працювати — то там і стільки, де і скільки це їй потрібно.

- створення державою умов для реалізації права грома­дян на працю, на захист від безробіття, на допомогу в праце­влаштуванні і матеріальну підтримку в разі втрати роботи у відповідності з Конституцією України.

Закон України "Про зайнятість населення" закріплює основні принципи державної політики в галузі сприяння зайнятості: забезпечення рівних можливостей всім громадянам України незалежно від національності, статі, віку, соціального положення, політичних і релігійних переконань у реалізації права на добровільну працю і вільний вибір зайнятості; розви­ток людських ресурсів; попередження масового і скорочення тривалого безробіття; підтримка трудової і підприємницької ініціативи громадян, сприяння розвиткові їхніх здібностей до продуктивної, творчої праці; забезпечення соціального захис­ту в галузі зайнятості, включаючи спеціальні заходи для гро­мадян, що мають особливі труднощі в пошуку роботи; заохо­чення роботодавців до створення нових робочих місць тощо.

Повна зай­нятість в ринковій економіці означає не максимально мож­ливе залучення до роботи працездатного населення, як це було в радянські часи, а достатність робочих місць для всіх добровільно бажаючих працювати. Повна зайнятість є важ­ливою характеристикою соціального захисту населення у трудовій сфері. Разом з тим вона є основою ефективного ви­користання трудового потенціалу суспільства. Однак сама собою повна зайнятість ще не означає найраціональніше, най­доцільніше використання ресурсів для праці.

Раціональність зайнятості визначається ефективністю трудової діяльності в найширшому розумінні цього понят­тя: суспільною корисністю результатів праці; оптимальністю суспільного поділу праці; кількісною і якісною відповідністю робіт і працівників; економічною доцільністю робочих місць, що без шкоди для здоров'я дозволяє працівникові досягти високої продуктивності праці та мати заробіток, який забез­печує нормальне життя.

Ефективно обрана зайнятість відоб­ражає стан кількісної і якісної збалансованості між потре­бою населення в роботі і робочими місцями, за якої створю­ються сприятливі умови для соціально-економічного про­гресу і дотримуються інтереси як окремих працівників, так і суспільства в цілому. В зв'язку з постійним розвитком потреб людини і суспільства, з науково-техніч­ним прогресом зростають кількісні та якісні параметри іде­алу ефективної зайнятості, в результаті чого його постійно треба прагнути, але неможливо досягти.

Зайнятість населення України забезпечується державою шляхом проведення активної соціально-економічної політи­ки, спрямованої на задоволення його потреб у добровільно­му виборі виду діяльності, стимулювання створення нових робочих місць і розвитку підприємництва.

В економічній науці існують такі теорії зайнятості:

- класична,

- кейнсіанська,

- неокласична,

- монетаристська,

- інституціоналістська,

- марксистська.

Класична теорія зайнятості XIX ст. пов'язана з іменами Д. Рікар-до, Дж. Мілля та В. Петті. її автори вважали, що ринок має всі можливості для ефективної кооперації усіх процесів, пов'язаних із зайнятістю, забезпеченням повного використання ресурсів праці, якими володіє суспільство. Держава не повинна втручатись у процеси, що відбуваються, оскільки в ринкових умовах об'єктивні закони управляють економічними явищами у суспільстві.

За теорією ДУК. Кейнса, ринок праці характеризується постійною рівновагою. Основним регулятором зайнятості є держава, яка впливає на сукупний попит на товари і послуги та на працю. Ціна є не регулятором ринку праці, а результатом співвідношення між попитом і пропозицією. Послідовники Дж. Кейнса пояснюють безробіття скороченням сукупного попиту.

На відміну від кейнсіанців представники неокласичної теорії (А. Маршалл, А. Пігу, Дж. Пері, Р. Холл та ін.) вважали, що ринок праці діє на основі цінової рівноваги, тобто регулятором ринку є ціна робочої сили (заробітна плата), яка регулює попит і пропозицію робочої сили. Якщо попит перевищує пропозицію, працівники пропонують свої послуги за дедалі більші ставки заробітної плати, і роботодавці змушені платити заробітну плату, вищу за ринкову. У такий спосіб установлюється рівновага, підвищується зайнятість населення.

Монетаризм (Μ. Фрідмен, Φ. Маклуп, Л. Роббінс та ін.) ґрунтується на необхідності "природного" рівня безробіття, жорсткої структури цін на робочу силу. Представники цієї концепції вважають, що досягнення ринкової стабільності і рівноваги можливе в умовах вільної конкуренції на ринку з гнучкими цінами і заробітною платою, без втручання держави і профспілок. Урівноваженню ринку, на їх думку, може сприяти використання механізму грошово-кредитної політики (облікова ставка центрального банку, розміри обов'язкових резервів комерційних банків на рахунках центрального банку).

Інституціоналістська теорія пояснює характер зайнятості особливостями динаміки окремих галузей і професійно-демографічних груп. Особлива увага приділяється не макроекономічному аналізові ринку праці, а аналізу професійних структур і галузевих відмінностей у структурі робочої сили, рівнях заробітної плати.

Марксистська теорія наголошує, що зайнятість населення визначається загальними ринковими закономірностями. Згідно з цією теорією, товар "робоча сила" в процесі праці створює вартість, а вартість усіх інших ресурсів лише переноситься на нову вартість працею. Окрім того, робоча сила як товар впливає на співвідношення попиту і пропозиції та на свою ринкову ціну.

1.2.Безробіття як соціально – економічне явище.

Безробіттям називається соціально-економічна ситуація в суспільстві, за якої частина активних працездатних грома­дян не може знайти роботу, яку вони здатні виконувати, що обумовлена переважанням пропозиції праці над попитом на неї.

Безробіття є проблемою, що безпосередньо відбивається на особі, що не може знайти споживача на свою робочу силу на ринку праці, на її ро­дині, формує помітне психологічне навантаження навіть на тих, хто має роботу. Досить зазначити, що наявність у домогосподарстві хоча б одного безробітного збільшує імовірність бідності наполовину, двох — в 2,3 рази, а трьох та більше — в 2,6 рази. Але втрата роботи для більшості людей означає не лише втрату головного джерела доходів, а й психологічну травму.[9]

Безробіття має вагомі наслідки і для суспільства в цілому:

- необхідність економічного утримання певної кількості лю­дей, що не вносять відповідного внеску до валового продук­ту;

- зростання демоекономічного навантаження на робочу силу (рівень демоекономічного навантаження вимірюється співвід­ношенням економічно неактивних або непрацездатних і відпо­відно економічно активних або працездатних контингентів), причому за рахунок населення працездатного віку, чиї потреби значно перевищують аналогічні потреби дітей чи осіб похило­го віку;

- суттєву соціальну напругу, обумовлену існуванням в суспільс­тві маргінальних груп населення (їх склад поповнюють насам­перед безробітні).

Головними причинами сучасного досить високого рівня без­робіття в країнах перехідної економіки є такі:

- спад економіки і відповідне скорочення сукупного попиту на робочу силу; вплив цього циклічного чинника був посилений утриманням надлишкової робочої сили на більшості підприємств до початку перехідного процесу;

- структурні зрушення (не лише міжгалузеві, а й секторальні та внутрішньогалузеві та регіональні), зокрема в Україні протя­гом перехідного періоду спостерігається прискорене скорочен­ня попиту на робочу силу технічної кваліфікації і збільшення потреби в економістах, юристах, менеджерах; цілком імовірно, що через 2-3 роки від початку економічного зростання струк­тура попиту на робочу силу зміниться, як це відбулося в Поль­щі, Чехії, Угорщині; результатом таких структурних зрушень є якісна невідповідність пропозиції робочої сили потребі в ній;

- рух робочої сили (професійний, соціальний, регіональний).

Основний чинник безробіття в економічно розвинених країнах — науково-технологічний прогрес та запровадження но­вих технологій — впродовж 90-х років помітного впливу на ско­рочення попиту на робочу силу в Україні, як і в більшості країн перехідної економіки, не здійснював. Пояснюється це передусім вкрай низькими інвестиціями і низьким рівнем запровадження сучасних технологій в економіку країни.

Визначення безробітних за методологією Міжнародної ор­ганізації праці відрізняється від прийнятого у вітчизняній прак­тиці.

Безробітні у визначенні МОП— особи у віці 15-70 років (за­реєстровані та незареєстровані в державній службі зайнятості), які одночасно задовольняють трьом умовам:

- не мають роботи (прибуткового заняття);

- активно шукають роботу або намагаються організувати влас­ну справу впродовж останніх 4-х тижнів, що передували обсте­женню, тобто здійснюють конкретні кроки протягом останніх 4-х тижнів з метою знайти оплачувану роботу за наймом сил на власному підприємстві;

- готові приступити до роботи впродовж 2-х найближчих тиж­нів, тобто почати працювати за плату за наймом або на влас­ному підприємстві впродовж наступних 2-х тижнів.

До категорії безробітних відносяться також особи, які не шукають роботу через те, що вже її знайшли і мають домо­вленість про початок роботи через певний проміжок часу, а та­кож проходять навчання за направленням державної служби зайнятості.

Згідно з вітчизняним визначенням безробітнимиє тільки за­реєстровані в державній зайнятості особи працездатного віку, які не мають роботи та заробітку, шукають роботу та здатні присту­пити до підходящої роботи.

За останні роки рівень безробіття в Україні неухильно скорочується. Якщо в 2000 році він дорівнював 11,6% економічно активного населення, то за І півріччя 2007 року в цілому по Україні він склав 6,6%. Цей показник нижчий, ніж у середньому по країнах Євросоюзу, який там становить 7,1 %. Основними умовами для віднесення людей до категорії безробітних є відсутність роботи, активний її пошук і готовність приступити до неї. Безробітні можуть шукати роботу самостійно або за сприяння державної служби зайнятості. Такий показник, як «Рівень зареєстрованого безробіття», враховує лише частину осіб, зареєстрованих у державній службі зайнятості, в загальній чисельності населення працездатного віку. Станом на 1 жовтня 2007 року рівень зареєстрованого безробіття складав 2,1%. Показники «Рівень безробіття (визначений за методологією МОП)» і «Рівень зареєстрованого безробіття» розраховуються за різною методологією і тому не суперечать один одному, а відображають різні явища на ринку праці. «Рівень безробіття (за методологією МОП)» – це загальна ситуація щодо безробіття, а «Рівень зареєстрованого безробіття» – це питома вага громадян, зареєстрованих у державній службі зайнятості як безробітні, серед чисельності населення працездатного віку. Такого показника, як «прихований рівень безробіття», не існує, як не існує й показника «офіційний рівень безробіття». Всі дані, що озвучуються і публікуються Державним центром зайнятості і Державним комітетом статистики, є відкритими.

Загальний рівень безробіття в Україні приблизно відповідає параметрам таких країн, як Іспанія, Італія, Франція. Проте, специфічним проявом безробіття в Україні є ви­сока частка людей, які вимушено працюють в режимі неповної зайнятості, тривалий час перебувають в неоплачуваних відпуст­ках або не отримують заробітної плати протягом кількох місяців.

В Україні — як і в ряді інших країн перехідної еко­номіки — спостерігається протилежна ситуація. На відміну від зареєстрованого безробіття, де і досі домінують жінки, хоча їх питома вага в порівнянні з початком реєстрації значно знизи­лась, рівні жіночого безробіття, визначеного за методологією МОП, в Україні стабільно нижчі, ніж чоловічого.

У вивченні явища і проблем безробіття велика увага при­діляється аналізу його видів. Є такі основні види безробіття:

- структурне,

- фрикційне

- циклічне безробіття.

Структурне безробіття виникає при масштабних структурних зрушеннях економіки, швидкій зміні структури потреби в ро­бочій силі. Неминучість цих процесів обумовлює те, що цілий ряд дослідників вважає і технологічне, і структурне безробіття фор­мою природного.

Структурне безробіття на практиці проявляється в якісній невідповідності попиту на робочу силу її пропозиції поза за­лежністю від співвідношення суто кількісних параметрів. Це при­зводить до принципово різних рівнів безробіття серед різних соціодемографічних і професійних груп.

Фрикційне безробіття, яке ще називають без­робіттям руху, пов'язане з тим, що встановлення рівноваги між пропозицією робочої сили і попитом на неї потребує певного ча­су, зокрема на пошук робочого місця, яке відповідає вимогам без­робітного та його кваліфікації. І чим більше розрізняються ва­кантні робочі місця за своїми умовами, платнею тощо, тим біль­ше різноманітних варіантів вибору постає перед пошукувачем ро­боти і тим більшим (за інших рівних умов) буде термін пошуку.

Головною ознакою фрикційного безробіття є його короткостроковість: за звичай тривалість фрикційного безробіття не пе­ревищує 4-5 тижнів. В США, наприклад, наприкінці 80-х років при загальному рівні безробіття 5,5-6,5% (біля 7 млн. осіб) при­близно половина була без роботи менше 5 тижнів.

В Україні фрикційне безробіття відіграє відносно незначну роль у формуванні загальних масштабів незайнятості. Тільки 2,6% безробітних (за методологією МОП) мали пере­рву в роботі менше 1 місяця. Істотно відрізняються тільки особи до 20 років — частка тих, хто має перерву в роботі до 1 місяця. Частка безробітних до 1 місяця є дещо вищою серед жінок, оскільки вони, як правило, ма­ють менші вимоги до оплати праці, престижності тощо і відпо­відно скоріше погоджуються на запропоноване робоче місце.

Високий рівень фрикційного безробіття, як правило, не при­зводить до зубожіння охоплених ним і відповідно до суттєвої соціальної напруги в суспільстві, не викликає необхідності змінювати звичний спосіб життя. Перш за все, фрикційне без­робіття відбиває як швидкі зрушення в попиті на робочу силу (насамперед, якісні), так і в її пропозиції, тобто, є ознакою ди­намічності ринку праці.

Циклічне безробіття – безробіття, викликане спадом виробництва. Коли сукупний попит на товари і послуги зменшується, а безробіття росте;

Також до видів безробіття відносять ще такі види:

- Природнє безробіття

- Інституційне безробіття

- Вимушене безробіття

- Технологічне безробіття

- Регіональне безробіття

- Застійне безробіття

Природне безробіття функціонування ринкової економічної системи, що спи­рається на принципи вільного вибору і носіїв (власників робочої сили) і її споживачів, як свідчить аналіз, виявляється найбільш ефективним в умовах існування певного резерву трудоактивного населення. Масштаби такого резерву визначаються конкретними економічними і соціально-демографічними особливостями регіо­ну. Але штучна підтримка високого, економічно невиправданого рівня зайнятості неминуче супроводжуються низькою ефективністю виробництва, інфляцією попиту. Навпаки, надмірно високий рівень безробіття викликає посилення економічного роз­шарування суспільства, зубожіння окремих груп населення, тиск на державний бюджет, покликаний необхідністю забезпечення не-маєтних, нарешті, практично неминучі соціальні конфлікти.

Природне безробіття складається із фрикційного, пов'язаного зі зміною місця роботи, і інституційного,що породжується сис­темою організації регіональної економіки, насамперед правовою системою.

Інституційне безробіття, або безробіття очікування, безпо­середньо пов'язане з державною політикою ринку праці, зайня­тості, з системою оподаткування, гарантованим мінімумом опла­ти праці, системою соціального забезпечення, розмірами і поряд­ком надання допомоги по безробіттю, поінформованістю насе­лення щодо наявних вакансій і можливостей. Можна вважати, що Інституційне безробіття стрімко зростає з поширенням соціального компоненту в ринковій економічній системі.

Слід підкреслити, що на відміну від інших видів, Інституційне безробіття існує тільки в зареєстрованій формі, оскільки воно так чи інакше пов'язане з виплатами соціальної допомоги.

Окремою частиною інституційного безробіття є реєстрація в службах зайнятості осіб, які реально не пропонують свою робо­чу силу на ринку праці і не потребують допомоги в працевлашту­ванні, але потребують відповідної довідки для отримання інших видів соціальної допомоги. Це може бути допомога на дітей, на оплату різних послуг (житлово-комунальних, медичних, на­вчальних тощо).

Вимушене безробіттяНа відміну від природного безробіття, що як правило, є пев­ною мірою добровільним і не призводить до суттєвих негативних наслідків, вимушене є довготривалим, викликає необхідність по­вних або часткових змін способу життя В складі вимушеного безробіття розрізняють технологічне, структурне І регіональне.

Технологічне безробіття.Технологічне безробіття формується внаслідок запроваджен­ня нових технологій, головним чином на тих виробництвах і опе­раціях, де заміна працівника машиною найбільш вигідна. Однак запровадження нових технологій не лише призводить до вивільнення робочих, а й створює нові робочі місця. Тобто мас­штаби технологічного безробіття, як правило, нижчі за скоро­чення попиту на робочу силу внаслідок технологічного прогресу. Так, нині в США на кожні 160 тис. Скорочених робочих місць припадає 140 тис. знов створених.

Регіональне безробіття.Регіональне безробіття обумовлене переважно концент­рацією в окремих територіальних одиницях таких галузей еко­номіки, для яких характерне найбільше скорочення потреби в ро­бочій силі. В Україні найвищі рівні безробіття (за методологією МОП) спостерігаються на Буковині (19,2%), найнижчі — на Вінниччині (8,2%). І хоча усталеного критерію кваліфікації безробіття як регіонального не існує, в практиці застосовується 20-25%-вий поріг. Таким чином, можна вважати регіональним безробіття тільки в Чернівецькій області.[14]

Застійне безробіттяБезробіття є особливо небезпечним, якщо триває достатньо довгий час. За результатами досліджень американських соціо­логів після річної вимушеної перерви в роботі людина практич­но не може адаптуватися до нормальної трудової діяльності, навіть якщо вдається знайти робоче місце. Щодо молоді, то цей період зменшується вдвічі. Статистика виділяє тих, хто не має роботи довгий період часу: понад 6 місяців (так зване тривале безробіття) і понад 12 місяців (застійне безробіття).

Спираючись на ситуацію в Україні доводить наявність зв'язку між зро­станням безробіття та введенням тих чи інших потужних заходів адресної соціальної допомоги, які безпосередньо на безробітних і не спрямовувались. Передусім це — запровадження «Програми субсидій на оплату житлово-комунальних послуг та палива ». Сім'ї, які претендують на цей вид допомоги і мають в складі осіб працездатного віку, повинні представити довідки про заробітну плату, а непрацюючі — з служби зайнятості про реєстрацію. Від­повідно досить численна група осіб, які не пропонують свою ро­бочу силу на ринку праці, не претендують на допомогу по без­робіттю і не потребують працевлаштування, тобто фактично не є безробітними, почали реєструватись.

Природна норма безробіття – це цілком ясно, що природне безробіття визначається конструк­цією сучасного ринку робочої сили, регулюється його механізма­ми. М.Фрідмен, що заложив підвалини аналізу природного без­робіття, ототожнював його норму з таким «рівнем безробіття, що є сумісним з реальними природними умовами функціонуван­ня ринку праці».

Для України, з її відносно низьким рівнем мобільності робо­чої сили, норма природного безробіття, ймовірно, може бути прийнятою на рівні 3,5-4%.[14]

В Україні найвищі рівні безробіття характерні для кваліфіко­ваних робітників з інструментом і робітників сфери обслугову­вання та торгівлі, що віддзеркалює спад виробництва в промис­ловості і скорочення попиту на робочу силу в сфері обслугову­вання внаслідок приватизації і стагнації обсягів виробництва. В найближчій перспективі реформування аграрного сектору не­минуче призведе до стрімкого зростання безробіття і серед ро­бітників сільського господарства.

Як і в більшості інших країн СНД, в Україні, різновидом структурного безробіття є конверсійне. Таке безробіття пов'яза­не з перепрофілювання підприємств військово-промислового комплексу та скороченням збройних сил. За Законом про зайнятість передба­чені посилені соціальні гарантії для осіб, що втратили роботу в зв'язку з реорганізацією виробництва. Але згадані гарантії пов’язані переважно з додатковими розмірами допомоги і не мо­жуть вирішити проблем зайнятості в умовах структурної перебу­дови. Винятком є система перена­вчання колишніх військовослужбовців.

Як правило, більше страждають від перерви в роботі особи старшого віку, які все життя працювали, звикли до такого ста­тусу, вважають його незмінним (особливо таке уявлення про га­рантовану довічну зайнятість характерне для людей, чия психо­логія була сформована за часів адміністративно-командної еко­номіки) і не в змозі змінити свою професію або, навіть, і кваліфікацію.

Молодь, як свідчать соціологічні дослідження, швидше адап­тується до нової ситуації, легше погоджується на перекваліфіка­цію, скоріше знаходить собі роботу у незареєстрованому секторі економіки.

В більшості країн світу застійне безробіття більше притаман­не жінкам, ніж чоловікам. В Україні ж рівні застійного без­робіття — як, власне, і всі інші показники, визначені за методо­логією МОП і не пов'язані з реєстрацією — серед жінок нижчі.

Критичний рівень безробіттяЯкщо безробіття в країні або в окремому регіоні загрожує соціальною кризою (вибухом), вважається, що воно досягло кри­тичного рівня. Визначається цей рівень (інколи його називають порогом) дією цілої низки факторів:

- загальною чисельністю безробітних;

- чисельністю безробітних протягом тривалого часу (як прави­ло, більше року);

- наявністю у безробітних інших джерел існування (доходу) або власності;

- питомою вагою молоді в складі безробітних;

- системою соціального захисту безробітних;

- наявністю політичного каталізатора;

- особливостями соціопсихологічного клімату в суспільстві.

Зрозуміло, що чим більша чисельність населення не має робо­ти, насамперед протягом тривалого часу, тим нижчим є поріг, тобто тим нижчий рівень безробіття суспільство може пережити без соціальної катастрофи. Значною мірою підвищує цей поріг наявність інших джерел доходу або будь-якої власності.

Найвищий відомий в історії рівень безробіття, пережитий країною без видимої соціальної напруги, це 28% безробіття в Іс­панії наприкінці 80-х. За звичай можна розраховувати на більш гостру ситуацію: потенційно небезпечним є рівень безробіття в 18-20%.[14]

Що стосується України, то виходячи з реальної ситуації на ринку праці, поширеності зайнятості на земельних ділянках і інших нерегламентованих форм трудової активності, обмежено­го соціального захисту безробітних тощо, можна розраховувати на критичний поріг на рівні 15% по Україні в цілому, і приблизно 10-12% — в Донбасі.[14]

1.3.Ринок праці і відтворення робочої сили.

Важливу роль у формуванні структури і зайнятості працівника відіграє ринок робочої сили. Він є невід'ємною складо-вою частиною системи ринкового господарства.

Ринок праці — це система суспільних відно­син, пов'язаних з наймом і пропозицією праці, тобто з її купівлею і продажем; це також економічний простір — сфера працевлаштування, в якій взаємодіють покупці і продавці праці; і це механізм, що забезпечує узгодження ціни і умов праці між роботодавцями і найманими праців­никами та регулює її попит та пропозицію.

Ринок праці не вичерпується відносинами по працевлаштуванню безробітних та заповнений вакансій, а охоплює всю сферу найманої праці. Сюди відносяться проблеми оплати і умов праці, обсягу й інтенсивності виконуваної ро­боти, стабілізації і гарантій зайнятості, трудової мотивації, підготовки і перепідготовки робочої сили. Таке трактування предмету ринку праці називається розширеним на відміну від звуженого, яке відносить до проблем ринку праці лише сферу обігу, а до суб'єктів ринку праці лише людей, що без­посередньо в даний момент активно шукають роботу, та ва­кантні робочі місця.

Головними суб'єктами ринку робочої сили є наймані працівники та роботодавеці. Кожен з них має свою суспільну форму і розгалужену структуру.

Систему суб'єктів ринку робочої сили доповнюють посередники. Принципи функціонування ринку робочої сили такі: кожен індивідуум має право і можливість вільно продавати свою робочу силу на засадах трудового найму за власним вибором і ба-жанням і за ринковою ціною на основі контракту між робітником і наймачем; роботодавець (підприємець, виробничий колектив, держава тощо) сам вирішує, скільки і яких робітників йому наймати; робочі місця створюються і регулюються державою не більшою мірою, ніж іншими роботодавцями.

Формування, функціонування, розвиток ринку робочої сили під-порядковані загальним законам і тенденціям розвитку ринкової економіки. Важливими функціями ринку робочої сили є: забезпечення ра-ціоналізації виробництва і зайнятості, регулювання та раціональне розміщення трудових ресурсів; узгодження економічних інтересів в системі суспільного поділу праці тощо.

Ринку праці притаманні важливі особливості, що впливають на його функціонування і на методо­логію його аналізу:

- На звичайному ринку купівля товару означає перехід права власності на нього від продавця до покупця. Купівля праці роботодавцем означає, що він набуває права певний час використовувати працю вільної людини і стає власни­ком результатів праці, оскільки остання проявляється лише в результатах.

- На ринку матеріальної продукції контакти між про­давцями і покупцями короткі і знеособлені. Угоди на ринку праці, означають початок тривалих взаємовідносин роботодавця і найманого працівника. Оскіль­ки праця невіддільна від працівника, її використання перед­бачає тривале взаємне спілкування. Людина виходить на ринок праці не лише як носій робочої сили, але в усій повноті своєї особи.

- На ринку праці важливішими, ніж на інших ринках, є негрошові аспекти угоди. До них передусім належать зміст і умови праці, гарантії зайнятості, перспективи професійного розвитку і службового просування, мікроклімат в колективі, територіальне знаходження підприємства та ін.

- Угоди, що укладаються на ринку праці, відрізняються від угод на інших ринках величезною різноманітністю. Ко­жен працівник по-своєму унікальний, якщо навіть формальні ознаки якості робочої сили (професія, спеціальність, квалі­фікація, стаж тощо) однакові, на відміну від інших товарів, вироблених за одним стандартом. Кожне робоче місце теж якоюсь мірою відрізняється від інших і має особливі вимоги до працівників.

Тільки ринок робочої сили в змозі визначити дійсну ціну здіб-ностей робітників, корисний ефект і частку кожного учасника тру-дового процесу. Він надає економічну свободу людині, можливість вибору не тільки сфери працевлаштування, а й способу життя. Проте, яким буде цей вибір, залежить від багатьох суб'єктивних і об'єктивних причин.

Розвинута ринкова економіка надає можливість вибору різних способів включення людини в процес господарювання. В сучасних умовах функціонування ринку робить актуальним як соціальне партнерство, так і чіткий розподіл у сфері зайнятості прав і відповідальності всіх соціальних суб'єктів - суспільства (в особі держави та її органів), виробничих колективів,

особистості(в особі працівника і власника).

Трудові відносини постійно ускладнюються. Відбувається транс-формація відносин, заснованих на протиставленні роботодавця та найманого робітника, на відокремленні виконавської праці від управлінської, у відносини, що грунтуються на спільному прийнятті відповідальності за розвиток справ на підприємстві, партнерстві, конструктивному співробітництві.

Особливість розвитку ринку робочої сили в сучасних умоваа полягає у суперечливій взаємодії процесів його регулювання та дерегулювання. Суб'єктами регулювання є профспілки, об'єднання підприємців, держава.Умовою ефективного регулювання ринку робочої сили є організація оперативного вивчення й аналізу попиту на робочу силу та пропозиції робочих місць з боку роботодавця, а також орієнтація робітника при виборі сфери зайнятості та місця роботи. Важливим інструментом тут є колективна тарифна угода, що визначає розмір заробітної плати, тривалість робочого часу, відпустки, порядок найму та звільнення, форми компенсування ризику,

систему соціальних виплат тощо.

Одним з елементів, що стабілізують становище найманого пра-цівника на ринку робочої сили, є система державного пенсійного та соціального забезпечення.

Останнім часом у розвинутих країнах все активніше виявляють-ся тенденції дерегулювання ринку робочої сили. Об'єктивною основою цього явища є нові прояви науково-технічного прогресу, індивідуалізація трудового процесу, диференціація груп працюючих. Дерегулювання ринку відбувається через перехід від трудового законодавства до індивідуальних трудових угод, від галузевої колективної угоди до укладання угоди на підприємстві, контрактної системи; застосування неповного робочого тижня (дня) або тимча-сової роботи; дроблення тарифів; скорочення загального обсягу прав працівників; перетворення колективної угоди про найм робочої сили на так звану відкриту угоду, яка за певних обставин створює окре-мим працівникам менш сприятливі умови.Загальну модель функціонування ринку робочої сили подано на рис. 1.1.

Рис. 1.1. Попит і пропозиці на ринку робочої сили

Пропозиція робочої сили характеризується чисельністю осіб, які потребують працевлаштування, і визначається кількістю годин робочого часу, яку погоджуються надати носії робочої сили за умов певного рівня оплати праці. Вона складається за рахунок трьох основних джерел:

- соціально-демографічного (випускники різних нав-чальних закладів, які розпочинають трудову діяльність),

- соціального (ті, хто не працював раніше, або ті, хто займався домашнім гос-подарстом)

- економічного (вивільнювані з різних галузей націо-нальної економіки). Вивільнення з виробничих галузей відбувається через здійснення заходів щодо роздержавлення і приватизації господарських об'єктів, ліквідацію збиткових робочих місць, закрит-тя підприємств у зв'язку з реконструкцією, розукрупненням і пе-репрофілюванням, розривом договірних зв'язків, нестачею валюти, сировини тощо. Співвідношення цих факторів є різним у часі і просторі.

Масштаби і склад робочої сили в умовах конкуренції між тими, хто шукає роботу, постійно змінюються. Розширення функцій робітників, їх ротація та взаємозаміна свідчать про флексибілізацію ринку робочої сили, тобто підвищення його гнучкості.

Попит на робочу силу - це платоспроможна потреба робото-давців щодо трудових послуг працівників певних професій і квалі-фікації. Попит на робочу силу крім потреб підприємців визначають сукупний попит в економіці, технічна оснащеність виробництва.

У ситуації, коли пропозиція робочої сили перевищує попит на неї, з'являється надлишок робочої сили, тобто безробіття. Ситуація, коли попит на робочу силу більший за її пропозицію, означає нестачу, дефіцит робочої сили з усіма наслідками його.

Різниця у співвідношенні попиту і пропозиції за професійно-кваліфікаційними, галузевими і статевовіковими групами зумовила поділ ринку робочої сили на ряд сегментів, що відрізняються передусім ступенем забезпеченості робочими місцями та їх надійністю (рис.1.2.).

Існує два вида ринків робочої сили. Перший - ринок складної, кваліфіко-ваної робочої сили, що забезпечує повну зайнятість. Основна частка на ньому належить представникам нових спеціальностей і галузей високої технології. Ця робоча сила потребує великих капіталовкла-день, характеризується функціональною гнучкістю, відрізняється відносно високим ступенем захищеності.

Рис.1.2. Основні елементи сучасного ринку робочої сили

Другий ринок робочої сили представлений в основному робітни-ками і службовцями середньої та низької кваліфікації, працівника-ми галузей, що зазнали структурної перебудови, частково зайнятими, тимчасовими працівниками, надомниками, безробітними. На цьому ринку гнучкість досягається переважно за рахунок кількісних коливань, що зумовлюють нестійку зайнятість. Згідно з оцінками Міжнародної організації праці, у промислове розвинених країнах у 80-і роки частково зайнятих було в середньому 50 млн чол. на рік, що на 30 відсотків більше, ніж у попередньому десятилітті. Ця нега-тивна тенденція характерна і для сучасного стану економічного роз-витку.

Серед сучасних тенденцій формування ринку робочої сили в країнах з розвинутою ринковою економікою крім названих слід назвати: посилення й ускладнення конкуренції як серед працівни-ків (за робочі місця з високою оплатою, додатковими соціальними гарантіями, перспективою просування по службі), так і серед робо-тодавців (за найбільш цінні кадри); зростаючий вплив безпосередньо на нього з боку підприємництва, малого та середнього бізнесу; збіль-шення частки висококваліфікованих кадрів у структурі тру-дових ресурсів, тривалості загальноосвітньої підготовки; уповільнення припливу працездатного населення, його старіння; усклад-нення форм трудової діяльності та трудових відносин; посилення впливу комплексних (на відміну від вузькоекономічних) факторів на ринок робочої сили; формування ринків робочої сили всередині фірм, що супроводжується зменшенням дискримінації за статево-віковими або національними ознаками зодночасним посиленням диференціації, розшаруванням працюючихзалежно від ролі в розвитку організації, включення у процес нововведень тощо.

Формування ринку робочої сили в Україні в умовах переходу до ринкової економіки відображає загальносвітові тенденції розвитку цього процесу. Особливості соціально-економічної та політичної си-туації в країнах, що утворилися в межах колишнього СРСР, позна-чаються на стані сукупного робітника. Ускладнюють ситуацію на ринку робочої сили аномальний сплеск міграційних процесів як наслідок загострення міжнаціональних відносин; конверсія, скоро-чення армії, передислокація військових частин; евакуація та пере-селення людей з територій, що постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС; зупинка підприємств через порушення економічних зв'язків і перебої у постачанні сировини, енергії, ком-плектуючих частин; необхідність здійснення широкої програми при-ватизації та роздержавлення економіки за короткий час.

РОЗДІЛ 2.Проблеми зайнятості та безробіття в Україні.

2.1. Сутність економічної діяльності держави в сфері регулювання зайнятості. Молоді притаманна менша психологічна стійкість і водночас більша активність, тому зниження безробітних серед молоді є важливим чинником зниження критичного рівня безробіття. Можливість одержувати достатню за розміром допомогу (по безробіттю або по закінченні термі­ну— по бідності), сприяє пом'якшенню гостроти проблем без­робіття і відповідно підвищенню критичного порогу. Особливо важливу роль відіграє політичний каталізатор, наявність певної політичної сили, яка здатна об'єднати без­робітних і ініціювати їх активні дії. Соціопсихологічні настанови є тим фоном, на якому фор­мується критичний поріг: суспільство, якому притаманні високі орієнтації на чиюсь допомогу (влади, адміністрації підприємства тощо), так званий «патерналізм», низька територіальна, про­фесійна і соціальна мобільність, яке принципово не сприймає відкритого маєтного розшарування, ймовірно, має відносно низький критичний поріг. Методи державного забезпечення зайнятості бувають:

- Прямі медоди

- Непрямі методи

Прямі методи: 1.Законодавче регулювання умов найму та використання робочої сили

(трудове законодавство). 2.Стимулювання створення нових робочих місць та пропозиції робочої сили.

3.Заходи щодо збереження та підвищення рівня зайнятості на підприемствах.

Непрямі методи:

1.Державна фшансова політика (асигнування та субсидії).

2.Монетарна політика (регулювання грошового обигу).

3.Фіксальна політика (заміна податкових ставок).

4.Виплати різних допомог по безробптю та ін. Державна політика України зайнятості населення базується на таких принципах:

- забезпечення рівних можливостей усім громадянам, незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, віку, політичних переконань, ставлення до релігії, в реалізації права на вільний вибір виду діяльності відповідно до здібностей та професійної підготовки з урахуванням особистих інтересів і суспільних потреб;

- сприяння забезпеченню ефективної зайнятості, запобіганню безробіттю, створенню нових робочих місць та умов для розвитку підприємництва;

- координації діяльності у сфері зайнятості з іншими напрямами економічної і соціальної політики на основі державної та регіональних програм зайнятості;

- співробітництва професійних спілок, асоціацій (спілок) підприємців, власників підприємств, установ, організацій або уповноважених ними органів у взаємодії з органами державного управління в розробці, реалізації та контролі за виконанням заходів щодо забезпечення зайнятості населення.

Держава гарантує працездатному населенню у працездатному віці в Україні:

- добровільність праці, вибір або зміну професії та виду діяльності;

- захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи;

- безплатне сприяння у підборі підходящої роботи і працевлаштуванні відповідно до покликання, здібностей, професійної підготовки, освіти, з урахуванням суспільних потреб, всіма доступними засобами, включаючи професійну орієнтацію і перепідготовку;

- компенсацію матеріальних витрат у зв'язку з направленням на роботу в іншу місцевість;

- виплату вихідної допомоги працівникам, які втратили постійну роботу на підприємствах, в установах і організаціях, у випадках і на умовах, передбачених чинним законодавством;

- безплатне навчання безробітних нових професій, перепідготовку в навчальних закладах або в системі державної служби зайнятості з виплатою стипендії;

- виплату безробітним в установленому порядку допомоги по безробіттю матеріальної допомоги по безробіттю, матеріальної допомоги членам сім'ї, які перебувають на їх утриманні, та інших видів допомоги;

- надання роботи за фахом на період не менше трьох років молодим спеціалістам - випускникам державних навчальних закладів держави, раніше заявлених підприємствами, установами, організаціями. 2) Державні органи забезпечують публікацію статистичних даних та інформаційних матеріалів про пропозиції та попит на робочу силу, можливості працевлаштування, професійної підготовки і перепідготовки, професійної орієнтації і соціально-трудової реабілітації. Додаткові гарантії зайнятості для окремих категорій населення: 1) Держава забезпечує надання додаткових гарантій щодо працевлаштування працездатним громадянам у працездатному віці, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних конкурувати на ринку праці, у тому числі:

- жінкам, які мають дітей віком до шести років;

- одиноким матерям, які мають дітей віком до чотирнадцяти років або дітей-інвалідів;

- молоді, яка закінчила або припинила навчання у середніх загальноосвітніх школах, професійно-технічних закладах освіти, звільнилася зі строкової військової або альтернативної (невійськової) служби і якій надається перше робоче місце, дітям (сиротам), які залишилися без піклування батьків, а також особам, яким виповнилося п'ятнадцять років і які за згодою одного із батьків або особи, яка їх замінює, можуть, як виняток, прийматися на роботу;

- особам передпенсійного віку (чоловікам по досягненні 58 років, жінкам - 53 років); 2) Для працевлаштування громадян місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних рад за поданням центрів зайнятості бронюють на підприємствах, в установах і організаціях, незалежно від форм власності, з чисельністю понад 20 чоловік до 5 процентів загальної кількості робочих місць за робітничими професіями, у тому числі з гнучкими формами зайнятості.

У разі скорочення чисельності або штату працівників підприємств, установ і організацій у розмірі, що перевищує встановлену квоту, місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних рад зменшують або взагалі не встановлюють квоти для цих підприємств, установ і організацій. 3) У разі відмови у прийомі на роботу громадян із числа категорій, зазначених у пункті 1 цієї статті, у межах установленої броні з підприємств, установ і організацій державна служба зайнятості стягує штраф за кожну таку відмову у п'ятдесятикратному розмірі неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. Одержані кошти спрямовуються до місцевої частини державного фонду сприяння зайнятості населення і можуть використовуватися для фінансування витрат підприємств, установ і організацій, які створюють робочі місця для цих категорій населення понад встановлену квоту.

2.2. Роль та значення служби зайнятості, її функціонування в Україні.

Щорічно близько трьох мільйонів громадян користуються послугами державної служби зайнятості. Майже один мільйон роботодавців пропонують роботу через службу. За 9 місяців цього року база даних служби зайнятості налічувала майже 1 млн. 800 тис. вакансій. Близько 860 тисяч наших співвітчизників за цей період знайшли роботу за допомогою служби зайнятості. Основним джерелом для визначення реальних масштабів зайнятості і безробіття є вибіркові обстеження населення з питань економічної активності. офіційними. Зокрема, передбачено розробити механізм ефективної взаємодії відповідних служб з легалізації працівників, які працюють за наймом в підприємницьких структурах, щоквартально проводити звірки баз даних громадян, які отримують соціальні виплати щодо законності їх отримання згідно з чинним законодавством тощо. Фахівці служби зайнятості переконані, що на динаміку створення нових робочих місць позитивно вплине збільшення фінансування на їх облаштування за рахунок коштів Фонду. Якщо торік на ці цілі було виділено 194,5 тис. грн., то на 2005-й цю суму доведено до 513,7 тис. грн. На виконання доведених завдань у І-му півріччі 2005 року Рівненський ОЦЗ виділив місту 268,8 тис. грн. Освоєно 101,2 тис. грн., які пішли на покриття витрат на заробітну плату 36 працевлаштованим на дотаційні робочі місця та виплати 45 безробітним 167,6 тис. грн. одноразової допомоги по безробіттю для започаткування ними власної справи. За результатами І півріччя 2004року рівень зайнятості склав 44%, тоді як річні показники 2004-го були на рівні 57,6%. Це свідчить про високий рівень інформаційно-консультативних послуг міського центру зайнятості для клієнтів служби. До складу державної служби зайнятості входять також навчальні заклади професійної підготовки незайнятого населення, інформаційно- обчислювальні центри, територіальні та спеціалізовані бюро зайнятості, центри реабілітації населення, підприємства, установи та організації, підпорядковані службі зайнятості. Діяльність державної служби зайнятості провадиться під керівництвом Мінпраці, місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування. Основними завданнями державної служби зайнятості є: - розробка та здійснення заходів щодо реалізації державної політики зайнятості, які забезпечують зайнятість працездатного населення та матеріальну допомогу громадянам у разі безробіття;- систематичне вивчення процесів, що відбуваються на ринку праці, у сфері професійної зайнятості та професійного навчання, і розробка на цій - основі необхідних прогнозів для вироблення і вжиття заходів щодо регулювання ринку праці та зайнятості робочої сили;- раціональне й ефективне використання державного фонду сприяння зайнятості населення;- контроль за дотриманням законодавства про зайнятість підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності. Послуги, пов'язані із забезпеченням зайнятості населення, його соціальним захистом від безробіття, надаються державною службою зайнятості безкоштовно. Державна служба зайнятості відповідно до покладених на неї завдань:- інформує населення про стан ринку праці, наявність вільних робочих місць і вакантних посад на підприємствах, в установах і організаціях держави, про послуги, що надаються службою зайнятості;- консультує громадян з питань одержання роботи, в тому числі в інших населених пунктах держави, умов і оплати праці;- здійснює добір і направлення на підприємства, в установи і організації усіх форм власності, працівників потрібних професій (спеціальностей) і кваліфікації, контроль за їх працевлаштуванням; веде первинний облік працевлаштування громадян, а також громадян, направлених на професійну підготовку, підвищення кваліфікації та перепідготовку і оплачувані громадські роботи;- сприяє створенню додаткових робочих місць на підприємствах, в установах і організаціях для використання праці громадян, які потребують соціального захисту і нездатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці, а також на територіях пріоритетного розвитку;- здійснює заходи щодо професійної підготовки, підвищення кваліфікації та перепідготовки вивільнюваних працівників і безробітних з метою підвищення їх конкурентної спроможності на ринку праці як у навчальних закладах системи служби зайнятості, так і в інших авчальних закладах з урахуванням індивідуальних здібностей та інтересів громадян;- бере участь у підготовці та реалізації державних і територіальних програм зайнятості, заходів щодо запобігання безробіттю;- бере участь в організації оплачуваних громадських робіт для забезпечення тимчасової зайнятості населення, передусім для осіб, зареєстрованих як безробітні, на підприємствах, в установах і організаціях комунальної власності та за договорами на інших підприємствах, в установах і організаціях;- подає допомогу бажаючим влаштуватися на роботу громадянам, у тому числі тим, які потребують соціального захисту і нездатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці;- реєструє безробітних, забезпечує їх працевлаштування, в тому числі за бажанням направляє безробітних на сезонні та оплачувані громадські роботи, виплачує допомогу по безробіттю, матеріальну допомогу по безробіттю, надає одноразову матеріальну допомогу безробітним та членам сімей, які перебувають на їх утриманні, а також матеріальну допомогу громадянам, які проходять підготовку, перепідготовку або підвищення кваліфікації за направленням державної служби зайнятості, надає безпроцентні позики безробітним для зайняття підприємницькою діяльністю;- готує пропозиції щодо визначення територій пріоритетного розвитку, де збільшення кількості робочих місць заохочується державою;- проводить роботу з питань організації професійної діяльності громадян України за кордоном;Державний центр зайнятості Мінпраці несе відповідальність за:- проведення на території держави єдиної політики зайнятості;- організаційно-методичне забезпечення діяльності місцевих ланок державної служби зайнятості;- створення і розвиток матеріально-технічної, виробничої, поліграфічної бази державної служби зайнятості всіх рівнів;- формування системи професійної підготовки, підвищення кваліфікації та перепідготовки незайнятих громадян;- організацію підготовки кадрів для державної служби зайнятості та створення ефективної системи підвищення кваліфікації її працівників;- діяльність підприємств, установ та організацій служби зайнятості.

Районні, міськрайонні, міські та районні в місті центри зайнятості несуть відповідальність за: - своєчасне і якісне надання кожному громадянину, який звернувся до державної служби зайнятості, безплатних послуг по працевлаштуванню, професійній орієнтації та підготовці;- обгрунтованість призначення і виплати допомоги по безробіттю, матеріальної допомоги по безробіттю, надання одноразової матеріальної допомоги безробітному та членам сім'ї, які перебувають на його утриманні, матеріальної допомоги громадянам, які проходять підготовку, перепідготовку або підвищення кваліфікації за направленням державної служби зайнятості, надання безпроцентної позики безробітним для зайняття, підприємницькою діяльністю;- збереження у таємниці соціальних даних кожного громадянина, який користується послугами державної служби зайнятості;- об'єктивність при наданні послуг щодо консультування та працевлаштування громадян, які звернулися до місцевої служби зайнятості;- раціональне використання коштів державного фонду сприяння зайнятості населення, що знаходяться в їх розпорядженні. Державна служба зайнятості має право:- одержувати від підприємств, установ і організацій усіх форм власності, статистичні дані про наявність вільних робочих місць і вакантних посад, характер і умови праці на них, про всіх вивільнюваних, прийнятих працівників та інформацію про передбачувані зміни в організації виробництва і праці, інші заходи, що можуть призвести до вивільнення працівників;- укладати за дорученням підприємств, установ і організацій усіх форм власності, договори з громадянами при їх працевлаштуванні з попередньою (при необхідності) професійною підготовкою, оплатою вартості проїзду, добових, а також подавати допомогу при переїзді на нове місце проживання та роботи за рахунок коштів цих підприємств, установ і організацій;- розпоряджатися в установленому порядку коштами державного фонду сприяння зайнятості населення за напрямами, визначеними державними і територіальними програмами зайнятості населення, та кошторисами на утримання органів державної служби зайнятості- укладати договори з професійно-технічними, іншими навчальними закладами, зокрема вузами, на професійну підготовку, підвищення кваліфікації та перепідготовку громадян, які зареєстровані у службі зайнятості і потребують одержання нової професії (спеціальності) або підвищення кваліфікації, та оплачувати вартість їх професійного навчання, підвищення кваліфікації та перенавчання;- відвідувати підприємства, установи і організації для контролю за дотриманням законодавства про зайнятість населення і вирішення питань, пов'язаних із соціальним захистом громадян;- стягувати відповідно до Закону України "Про зайнятість населення" штрафи з підприємств, установ та організацій усіх форм власності у разі: 1) використання праці іноземців або осіб без громадянства без дозволу державної служби зайнятості; 2) неподання або порушення строків подання державній службі зайнятості письмового повідомлення про наступне вивільнення працівників, як це передбачено пунктом 5 статті 20 Закону України "Про зайнятість населення". 2.3. Соціальний захист безробітних в Україні. Соціальні наслідки безробіття.

Запровадження системи соціального захисту безробітних, на­дання їм «щедрої» допомоги на відносно м'яких умовах протягом тривалого часу сприяє тому, що певна кількість пошукувачів не погоджується на будь-яке місце роботи, а чекає того, що макси­мально відповідає його настановам. Фактично високий рівень інституційного безробіття є частиною тієї ціни, яку сплачує суспільство за соціальну орієнтацію економіки. Компенсацію, пов’язану із безробіттям, яку одержують громадяни України, умовно можна поділити на два види:

- допомога по безробіттю

- матеріальна допомога.

Допомога по безробіттю та термін її виплати залежить від кількох факторів, головними з яких є причина безробіття та розмір заробітної платні. Так, вивільнені працівники і прирівняні до них категорії громадян протягом перших 5 місяців мають право на допомогу значно більшого розміру, ніж безробітні, зареєстровані в ДСЗ на загальних підставах. Однак для усіх без винятку безробітних ця допомога не може перевищувати середню заробітну платню в економіці відповідного регіону за попередній місяць та бути нижчою за мінімальну заробітну платню, що накладає суттєві обмеження на її діапазон, оскільки різниця між офіційною середньою і мінімальною зарплатою не дуже велика.

У деяких випадках виплата допомоги по безробіттю переривається строком до трьох місяців: при цьому цей строк зараховується до загального періоду виплати допомоги. Причиною призупинення виплат може бути відмова громадянина від двох пропозицій підходящої роботи, приховування від ДСЗ відомостей про працевлаштування на тимчасову роботу в період одержання допомоги, та інше.

Матеріальна допомога надається безробітному після закінчення строку виплати допомоги, якщо середньомісячний сукупний доход на члена сім'ї не перевищує неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. Матеріальна допомога не може перевищувати 75% мінімальної заробітної платні і виплачується протягом наступних півроку. Крім того, кожному з членів сім'ї, які перебувають на утриманні безробітного, а також громадянам, у яких закінчився строк виплати допомог по безробіттю, подається одноразова матеріальна допомога у розмірі 50 % установленої законодавством мінімальної заробітної платні.

Загалом, соціальний захист робочої сили, умовно можна розділити на два блоки. Перший – це перешкоди на шляху звільнення працівників, другий (розглянутий нами вище)– компенсаційні виплати вже звільненим працівникам. З точки зору працівників було б ідеально мати гарантії незвільнення з робочого місця, а також, у разі звільнення, гарантії щодо збереження попереднього матеріального достатку. Однак, зрозуміло, що це призведе до зниження продуктивності праці (оскільки загроза звільнення буде мінімальною), не буде зацікавленості у якомога швидшому знаходженні нової роботи (адже матеріальний рівень залишиться на тому ж рівні), підприємства не матимуть змоги швидко пристосовуватись до умов ринку (реструктуруючи своє виробництво, змінюючи ціну продукції і т.д.), бюджетні навантаження зростуть (оскільки пропаде зацікавленість у пошуках нової роботи, збільшиться кількість безробітних). Тому необхідно запроваджувати таке регулювання ринку праці, при якому би використовувався комплексний підхід, з врахуванням розмірів соціального захисту обох блоків.

Розрізняють такі ступені соціального захисту безробітних(таб.1.1)

В Україні процес скорочення персоналу на підприємствах вкрай ускладнений. По-перше, підприємство зобов’язано виплатити вивільненому працівнику вихідну допомогу у розмірі від 1 до 3 його місячних зарплат. По-друге, узгодити із профспілками можливість вивільнення працівників та одержати відповідний дозвіл. По-третє, повідомити усі зацікавлені сторони – ДСЗ, працівників, профспілки не пізніше як за два місяці про плановане вивільнення. І нарешті, підприємства мають значні труднощі при вивільнені категорій працівників, які потребують додаткового соціального захисту (жінок, інвалідів, молоді). Це надмірне регулювання ринку праці негативно впливає на ступінь реструктуризації виробництва, що, в свою чергу негативно позначається на розвитку усієї економіки.

Відповідно держава здійснює заходи по захисту безробітніх (див. рис2.3)

Економічні та соціальні наслідки безробіття:

1.Відповідно до закону Оукена відбувається відставання фактичного обсягу ВНП порівняно з тим об­сягом, якого б суспільство могло досягти за умов повної зайнятості. 2. Відбувається нерівномірний розподіл втрат від без­робіття серед різних соціальних верств населення. 3.Під час кон'юнктурного безробіття - через тривалі періоди бездіяльності - втрачається кваліфікація ро­бітників, що може згодом зумовити значне зниження заробітної плати чи нові звільнення.

Таблиця 1.1

Ступінь соціального захисту безробітних

4.Безробіття призводить до погіршення фізичного і психологічного стану робітників, підвищується рі­вень їх захворювань тощо. 5.Безробіття призводить до громадського і політично­го безладдя.

Рис 2.1.Соціальний захист населення

РОЗДІЛ 3.ЕКОНОМІЧНІ ФУНКЦІЇ ДЕРЖАВИ В СФЕРІ ЗАЙНЯТОСТІ.

3.1. Державне регулювання зайнятості в Україні. Негативні соціально-економічні насідки, які породжує безробіття та

методи боротьби з безробіттям є такими.

Незайнята робоча сила означає недовикористання економічного потенціалу суспільства, прямі економічні втрати, які є наслідком природного і фактичного безробіття ( і відповідно зайнятості). Безробіття сковує вимоги профспілок про підвищення заробітної плати, ніби спрацьовує на користь спілки підприємців. Під час тривалого безробіття працівник втрачає кваліфікацію, а отримання нової кваліфікації й адаптації до нових умов часто проходять для

нього важко.

Безробіття веде до прямого занепаду раніше досягнутого рівня життя. Допомога по безробіттю завжди менша від заробітної плати, має тимчасовий характер. Зростання безробіття знижує купівельний та інвестиційний попит, скорочує обсяг заощаджень у населення. Сам факт безробіття завдає людині важкої психологічної травми, яку можна порівняти з найнеприємнішими обставинами. Багато соціологів пов’язують зростання злочинності зі зростанням безробіття. Існують різноманітні методи боротьби з безробіттям. Часто вони випливають з тієї концепції, якої ті або інші сучасні економісти дотримуються при пояснення причин безробіття. Мальтузіанці пропонують обмежити народжуваність. Прихильники класичної теорії ринку праці – заходи по зниженню заробітної плати. Кейнсіанські програми в короткочасному періоді пропонують суспільні роботи за рахунок бюджету держави; в довгостроковому періоді – державні замовлення приватному сектору, заходи по стимулюванню інвестиційного попиту, при цьому особливе значення надається зниженню облікової ставки процента. Монетаристи пропонують зменшення державного бюджетного дефіциту, ухилення від планування соціальних програм, приборкання інфляції і створення здорового ринкового середовища, в якому обов’язково буде присутнє розорення неефективних підприємств і висування на передній план сильних, адаптованих товаровиробників. Зокрема монетаристи пропонують не знижувати, а підвищувати облікову ставку процента. Вони вважають, що ефективно діючий ринок викличе зростання виробництва, і, як наслідок – зростання попиту на робочу силу. Платою суспільства за монетарний шлях розвитку ринку є жебрацтво, злодійство і соціальна напруга в суспільстві. Досвід України, яка використовувала монетарні важелі

розвитку економіки, - наочний тому приклад.

Основні положення і висновки:

1.Безробіття – це незайнятість у виробництві працездатного населення, яке

бажає мати роботу.

2.Розрізняють такі форми безробіття:

- фрикційне(добровільне)

- структурне

- циклічне

- сезонне

- приховане

3.Безробіття, що формується різними потоками на ринку праці, складається з двох частин: природного (нормального) рівня та рівня, що перевищує природний. Величина природного рівня є змінюваною і формується низкою

зовнішніх чинників.

4. Встановлення безробіття на рівні, що перевищує природний, спричиняє відхилення фактичного ВНП від потенційного (природного) ВНП, що міг би бути створений. Зв'язок між відхиленням рівня безробіття від природного та втратою ВНП відображений у законі Оукена.

З метою створення умов для повного здійснення громадянами права на працю держава передбачає:

- заходи інвестиційної та податкової політики, спрямовані на раціональне розміщення продуктивних сил, підвищення мобільності трудящих, створення нових технологій, заохочення підприємництва, створення малих підприємств і застосування гнучких режимів праці та праці вдома, інші заходи, які сприяють збереженню і розвитку системи робочих місць;

- забезпечення прав і інтересів працівників, створення сприятливих умов на виробництві, вдосконалення законодавства про зайнятість населення і працю; в)проведення аналітичних та наукових досліджень структури економіки і прогнозування наступних змін якості й розподілу робочої сили;

- регулювання зовнішньоекономічної діяльності в частині залучення і використання іноземної робочої сили в Україні на основі квотування і ліцензування;

- організацію професійної орієнтації. На території України запроваджується державна статистична звітність, яка відображає стан ринку праці та становище в сфері зайнятості населення. Контроль і відповідальність за порушення законодавства про зайнятість населення. Контроль за додержанням законодавства України про зайнятість населення здійснюється Радами народних депутатів, відповідними державними органами, інспекціями служби зайнятості та профспілковими об'єднаннями.

3.2. Оцінка стану рівня зайнятості і безробіття на прикладі Житомирської області. Для України характерним є невисокий рівень офіційно зареєстрованого безробіття (табл.3.1). Офіційні показники безробіття в Україні в кілька разів менше реальних. Світовий досвід показує, що тільки в розвинутих країнах суспільство може утримувати чисельнють безробітних на piвнi 5-7% економічно активного населения без шкоди економічному розвиткові i зниження соціальних гарантій. Характерною рисою укра'шського ринку праці є „тіньова" зайнятість.

Таблиця 3.1. [14]

Офіційний стан безробіття в Україні за 1997-2001 pp.

Зайнятють населения та безробіття формуються в межах окремих територш i залежать від особливостей ix розвитку. Взагалі, в Україні зайнятість, навпъ така, що потребуе високої професійно-освітньої підготовки, не забезпечуе нормального за світовими стандартами рівня життя. Спостерігається феномен бідності зайнятого населения.

Щодо Житомирської області, то у 2001 році для зареєстрованого ринку праці були характерні такі тенденції, як: зменшення обсягів вивільнених i незайнятих громадян, зростання попиту на робочу силу i чисельності працевлаштованих oci6 i, як наслідок, зниження рівня безробіття i навантаження незайнятих громадян на вільні місця.

Загальне зниження зайнятості в галузях економіки впродовж останніх років не було пов'язане з реальним масовим вивільненням працівників. Значні резерви робочої сили утримуються на підприємствах через вимушені неоплачувані відпустки або зайнятість неповний робочий день. Але ухвалення останнім часом окремих законодавчих акив, спрямованих на обмеження масштабів вимушеної неповної зайнятості, призвело, з одного боку, до зменшення її обсягів, а з другого - до зміни форми цієї так званої зайнятості, – адміністрація підприємств переводить працівників на скорочений режим роботи. Внаслідок цього частка працюючих в зазначеномурежимі збільшується до попередноьго року і становила 16,1% від загальної чисельності працівників, або 59,7 тис. осіб.

Аналіз ситуації на зареєстрованому ринку праці також свідчить про різке скорочення у 2001 році чисельності фактичного вивільнених працівників на 27,1 % до попереднього року. Як і в попередні роки, фактичні обсяги вивільнення робочої сили не відповідали прогнозованим. У 2001 році було скорочення в 2,5 рази менше запланованої кількості. Це пояснюється, передусім, скутим фінансованим становищем підприємств, яке не дає можливостей виплачувати вмхідну допомогу під час скорочення кадрів.

Цей процес значно уповільнюється на промислових підприємствах. Структурна перебудова аграрного сектора економіки, яка розпочалася у 2000 році, не призвела до значного скорочення зайнятих в ньому. Серед інших галузей економіки за останній рік дещо пожвавився процес скорочення кадрів у будівницві (1999 р. – 267 осіб, 2000 р. – 313 осіб, 2001 р. – 407 осіб).

В структурі звільнених жінки стабільно складають більшість, значно менше чоловіки i молодь до 28 років.

У структурі звільнених переважае частка oci6, які займали робочі місця, хоча порівняно з 2000 р. вона зменшилася на 4,4%. Більше звільнюється oci6, які займають місця, що не потребують спецпіготовки та професії (частка зросла з 11,7% в 1999 р. до 13,2% у 2001р.). Причиною цього є те, що підприємства не зацікавлені в утриманні низькокваліфікованої робочої сили.

Одним із головних чинників, які регулюють обсяги безробіття, є попит на робочу силу. Слід зазначити, що впродовж 1998-2001 роюв спостерігалась позитивна тенденція щодо його збільшення, однак чисельність бажаючих знайти роботу значно переважає потребу.

Протягом 2001 року потреба в працівниках на заміщення вільних робочих мюць i вакантних посад службовців коливалась від 848 oci6 до 1181 особи(кожне чеверте місце у м.Житомірі в 1,5 рази збільшилосяніж у 2000 році і майже у 2 рази, ніж три роки тому).

Найбільш суттєві зміни відбулись у Малинському, Брусилівському, Черняхівському, Новоград – Волинському і Андрусіївському районах, в яких попит на робочу силу зріс в 2,8 – 6,4 рази.

Аналізуючи таблицю 3.3, бачимо, що попит на робочу силу у

порівнянш з 1999 р. у 2001 р. зріс на 45,1%. Також значно зріс попит на робочі місця (на 69,5%) i на місця, які не потребують спеціальності (на 69,2%). В структурі попиту на робочу силу за галузями економіки білыша частка припадає на промисловість - 44,7%, де за рік приріст становив 39,7%, в 1,8 рази зросла потреба в працівниках сільського господарства.

У 2001 році намітилася позитивна тенденція до збільшення попиту на жіночу працю. Водночас значно посилилася диспропорція між попитом i пропозищею робочої сили молоді внаслідок різкого скорочення потреби підприємств в працівниках у віці до 28 років(таб. 1.3.). Взаємодія впродовж 2001 року таких двох важливих факторів, як скорочення чисельності незайнятих oci6 i збільшення попиту на їx робочу силу, привело до значного зменшення (в 2,3 рази до початку 2001 р.) навантаження на одне вільне робоче місце або вакантну посаду, i на

Таблиця 3.2.[14]

Попит на робочу силу за категоріями працівників та формами власності

початок 2002 р. воно становило в середньому 34 особи. Але, незважаючи на це, область продовжуе утримуватись за цим показником на 3 місці по Україні(після Рівненської – 44 особи та Тернопільської – 41 особа), і в 3 рази перевищує його середній рівень по країні.

Найважливішою причиною існування значної чисельності незайнятих громадян на ринку праці, поряд з низьким попитом на них, є невідповідність їх професійно-кваліфікаційної структури потребам галузей економіки і попиту регіональних ринків праці.

Звичайно, набагато легше повернути до роботи людей, які перебувають в стані короткострокового безробіття. Потенціал працевлаштування у них набагато вищий і відносно невеликий термін перебування в стані незайнятості не призводить до повної декваліфікації, зниження професійного рівня та втрати навичок інтенсивної роботи. Серед всіх працевлаштованих вони складали переважну більшість - 24,5 тис. осіб (80,3%), майже кожний третій з них залишив своє останнє місце роботи за власним бажанням.

Нагальною соціальною проблемою є ефективне залучення до трудової діяльності молоді.

Особливої уваги потребують ті, хто вперше шукає роботу. Це, насамперед, випускники вузів, профтехучилищ і середніх загальноосвітніх шкіл, які складали 19,1% (7,8 тис. осіб) всієї безробітної молоді. Серед них більше чверті - молоді спеціалісти, рівень їх працевлаштування становив в середньому 30,0%.

Одним із напрямків державного регулювання зайнятості є створення нових робочих місць. В 2001 році було введено в дію 1,9 тис. місць (в 2 рази більше, ніж у 2000 р.: 90,2% запланованої кількості), з них 533 створено за рахунок дотацій із Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття. Більше половини (52,4%) було введено в дію на підприємствах колективної власності, кожне третє - у промисловості, 27,1% - в торгівлі і громадському харчуванні, 12,4% - в сільському господарстві. На них було працевлаштовано 1,9 тис. осіб, з них 1,4 тис. - за направленням служби зайнятості.

Сприяння безробітним в організації самозайнятості і заснуванні власної справи є також одним із видів діяльності служби зайнятості.

На допомогу державним службам зайнятості створені недержавні. У

квітні 2001 року при управлінні в справах молоді та сім'ї був створений обласний молодіжний центр праці. Реалізація заходів активної політики зайнятості в області призвела до значного скорочення обсягів зареєстрованого безробіття.

Безробіття - об'єктивне явище ринкової економіки, пов'язане з динамікою економічного розвитку і відповідними змінами в попиті на робочу силу та зміною соціального статусу самого працівника.

Безробіття, як складне соціально-економічне явище, справляє неоднозначний вплив на економічне зростання і стан суспільства. З одного боку воно створює резерв робочої сили, здатної до широкої адаптації, а з іншого - призводить до зменшення випуску продукції, скорочення чисельності працюючих призводить до соціальної напруги в суспільстві. На сьогодні немає єдиної думки щодо того, який допустимий рівень безробіття в різних країнах не впливає на нормальне функціонування народного господарства. Західноєвропейські дослідники вважають, що „природною нормою" країн з розвинутою ринковою економікою є 5-7-відсотковий рівень безробіття працездатного населення.

Аналіз таблиці 3.3 показує, що зменшилась чисельність безробітних у

2001р. порівняно з 1999 р. На 63,1% було більше працевлаштовано у

-2001 році. Кількість безробітних зменшилася на 13724 особи або 25,7%, з них

на 20% знизилося жіноче безробіття і 44% - молоді до 28 років. [14]

Скорочення обсягів безробіття відбулось практично в усіх районах області.

Таблиця 3.3.

Кількість безробітних та їх працевлаштування

Рівень безробіття серед працездатного населення працездатного віку знизився з 8,1% у 2000 р. до 5,4 у 2001 р., при цьому міського населення -відповідно з 8,8% до 6,5%, в сільській місцевості - з 6,6% до 4,3%.

Аналізуючи динаміку безробіття за окремими соціальними групами, слід сказати, що поза сферою офіційної зайнятості опинились переважно жінки і молодь. Серед безробітних, які обіймали посади службовців і серед випускників вищих навчальних закладів частка жінок сягала відповідно 75,7% і 81,7%, більше половини їх і серед тих, хто потребує особливого соціального захисту.

Серед жінок значно вищий, ніж серед чоловіків, рівень безробіття в усіх областях України.

Важливим показником, що характеризує безробіття, є його тривалість. Перевищення масштабів „виходу" із стану безробіття над „входженням" в нього, яке спостерігалось у 2001 році, призвело не лише до зменшення обсягів безробіття, а вплинуло і на структуру за його тривалістю (табл. 3.4).

Таблиця 3.4. Динаміка тривалості безробіття

За останній рік чисельність безробітних, які не працювали до одного року, зменшилась на 29,8%. Внаслідок цього середня тривалість безробіття у 2001 році становила 10 місяців проти 11 рік тому.

Активні заходи державної політики зайнятості не обмежуються лише працевлаштуванням. В області ефективно використовуються інші форми соціального захисту незайнятих громадян.

Висновок

Виходячи з того, що проблема безробіття є ключовим питанням в ринковій економіці, і, не вирішивши його неможливо налагодити ефективну діяльність економіки. В першому розділі роботи досліджено суть зайнятості і безробіття в Україні та розвиток ринку праці. Зайнятість — це діяльність громадян, пов'язана із за­доволенням особистих і суспільних потреб, що не суперечить законодавству і, як правило, приносить заробіток (трудовий доход).

Безробіттям називається соціально-економічна ситуація в суспільстві, за якої частина активних працездатних грома­дян не може знайти роботу, яку вони здатні виконувати, що обумовлена переважанням пропозиції праці над попитом на неї.

Ринок праці — це система суспільних відно­син, пов'язаних з наймом і пропозицією праці, тобто з її купівлею і продажем; це також економічний простір — сфера працевлаштування, в якій взаємодіють покупці і продавці праці; і це механізм, що забезпечує узгодження ціни і умов праці між роботодавцями і найманими праців­никами та регулює її попит та пропозицію.

В межах другого розділу досліджено проблеми зайнятості та безробіття в Україні. Основним джерелом для визначення реальних масштабів зайнятості і безробіття є вибіркові обстеження населення з питань економічної активності. офіційними. Зокрема, передбачено розробити механізм ефективної взаємодії відповідних служб з легалізації працівників, які працюють за наймом в підприємницьких структурах, щоквартально проводити звірки баз даних громадян, які отримують соціальні виплати щодо законності їх отримання згідно з чинним законодавством тощо. Фахівці служби зайнятості переконані, що на динаміку створення нових робочих місць позитивно вплине збільшення фінансування на їх облаштування за рахунок коштів Фонду. Якщо торік на ці цілі було виділено 194,5 тис. грн., то на 2005-й цю суму доведено до 513,7 тис. грн. На виконання доведених завдань у І-му півріччі 2005 року Рівненський ОЦЗ виділив місту 268,8 тис. грн. Освоєно 101,2 тис. грн., які пішли на покриття витрат на заробітну плату 36 працевлаштованим на дотаційні робочі місця та виплати 45 безробітним 167,6 тис. грн. одноразової допомоги по безробіттю для започаткування ними власної справи. [14] За результатами І півріччя 2004року рівень зайнятості склав 44%, тоді як річні показники 2004-го були на рівні 57,6%. Це свідчить про високий рівень інформаційно-консультативних послуг міського центру зайнятості для клієнтів служби. Загалом, соціальний захист робочої сили, умовно можна розділити на два блоки. Перший – це перешкоди на шляху звільнення працівників, другий (розглянутий нами вище)– компенсаційні виплати вже звільненим працівникам. З точки зору працівників було б ідеально мати гарантії незвільнення з робочого місця, а також, у разі звільнення, гарантії щодо збереження попереднього матеріального достатку. В третьому розділі дослідити роль та значення служби зайнятості, її функціонування в Україні. Дослідити оцінку стану рівня зайнятості і безробіття на прикладі Житомирсткої області. Негативні соціально-економічні насідки, які породжує безробіття та методи боротьби з безробіттям є такими. Незайнята робоча сила означає недовикористання економічного потенціалу суспільства, прямі економічні втрати, які є наслідком природного і фактичного безробіття ( і відповідно зайнятості). Безробіття сковує вимоги профспілок про підвищення заробітної плати, ніби спрацьовує на користь спілки підприємців. Під час тривалого безробіття працівник втрачає кваліфікацію, а отримання нової кваліфікації й адаптації до нових умов часто проходять для

нього важко. Безробіття веде до прямого занепаду раніше досягнутого рівня життя. Допомога по безробіттю завжди менша від заробітної плати, має тимчасовий характер. Зростання безробіття знижує купівельний та інвестиційний попит, скорочує обсяг заощаджень у населення.

Для України характерним є невисокий рівень офіційно зареєстрованого безробіття (табл.3.1). Офіційні показники безробіття в Україні в кілька разів менше реальних. Оцінка стану рівня зайнятості і безробіття на прикладі Житомирської області була проведена на протязі 1999 – 2001 років. Активні заходи державної політики зайнятості не обмежуються лише працевлаштуванням. В області ефективно використовуються інші форми соціального захисту незайнятих громадян, зокрема, організація тимчасових громадських робіт, професійна орієнтація населення, професійне навчання і підвищення кваліфікації звільнених працівників і безробітних.

Список використаної література

1. “Апостолівські новини”, газета №82-83(9892) від 18-22 жовтня 2006 р.

/Рівень зайнятості по Україні/

2. Базелевич В.Д., Баластрик Л.О. Макроекономіка. Навчальний посібник. – К.: Атіка, 2002.- 368 с.

3. “За київським часом”, газета, №13(90), 24.06.05/Стан безробітних в Україні/

4. Закон України “Про зайнятість населення” від // Відомості Верховної Ради України. - 1991. - N 14. – С.170 .

5. “ЕкономікаУкраїни”, журнал, №10

6. Конституція України. – К. Преса України. - 1997. – 80с.

7. Кодекс законів про працю. К. – А.С.К. – 2002.

8. Маконелл К., Брю.С. Экономикс: принципы, проблемы и политика. М.,2000, 785 с.

9. Мочерний та ін. Політична економія: навчальний посібник. – Херсон: Дніпро, 2002, 794 с.

10. Постанова Кабінету Міністрів України №42 від 20.01.2006 р.

11. Панчишин С.М. Макроекономіка. Навчальний посібник. - К: Либідь, 2002, 614с.

12. “Урядовий кур”єр”, газета, №247, 27 грудня 2005 р./Стан безробіття в Україні/

13. “Урядовий кур”єр”, газета, №17-18,27січня 2006 р. ./Стан безробіття та зайнятості в Україні/

14. WWW.DCZ.GOV.UA/CONTROL/UK/–Державний центр зайнятості. Житомирська область.