ЗМІСТ
1. Факторні умови конкурентоспроможності.
Вступ
2. Джерела конкурентних переваг.
3. Проблеми входження у світову економіку.
4. Зовнішньоекономічна діяльність держави.
Висновок
Проблеми входження економіки України у світове господарство.
Вступ
Поняття країни,, що розвиваються – умовне. Воно об’єднує країни, які значно відрізняються одна від одної, але разом з тим мають певні характерні риси, що дають можливість віднести їх до групи країн. Їх називають також третім світом. Вони займають важливе місце у світовому товаристві ( 80% населення Землі і близько 70% її території) Країни третього світу є периферією світового капіталістичного господарства і мають такі загальні характерні риси економічного розвитку.
Вони відрізняються низьким рівне продуктивних сил. Він, знаходить відображення і у показниках, які фіксують реальне економічне становище. І у залежності від розвинутих індустріальних країн, і у продовженні розвитку зв’язків за старою моделлю „готові вироби – сировина”.
Їх характеризують багатоукладність і двоїстість структури економіки, яка полягає у розвитку відсталого сільського господарства і ремесла, з одного боку, і сучасної промисловості – з іншого.
У всіх країнах третього світу спостерігається залежність соціально-економічного і політичного розвитку від світового капіталістичного господарства, від реалізації своєї сировинної продукції на світових ринках.
Ключові позиції в економіці країн, що розвиваються, займає іноземний капітал.
1. Факторні умови конкурентоспроможності.
України була і продовжує залишатись складовою світового господарства. Проте на відміну від радянського минулого її сучасне успішне входження у світовий ринок в умовах здійснення системної трансформації є важливим чинником, що зумовлює її майбутнє. Нині краї6на має певні успіхи у розвитку міжнародної торгівлі, про що свідчить додатний торгівельний баланс у 2000 і 2001 р.р – 2,9 млрд. дол США.
Роль експорту та імпорту в українській економіці визначається їхньою часткою у ВВП , яка становила у 2000 р. відповідно 56,8% і 47,6 ;% ( при розрахунку ВВП не за паритетом купівельної спроможності, а за офіційним курсом гривні у 2000 р.) Частка зовнішньоторговельного обороту України у ВВП становила 104,4%. Це , між іншим, створює об’єктивні передумови для подальшої лібералізації валютного регулювання в країні.
Разом з тим такі небезпечні диспропозиції підривають умови розвитку внутрішнього ринку, послаблюють економічну безпеку держави. Визначилися галузі виробництва, які майже не пов’язані з внутрішнім попитом. Наприклад, на початку ХХІ ст надзвичайно висока експортна орієнтація спостерігалася в чорній металургії. Де обсяг експорту становив 85,3%, у хімічній і нафтохімічній промисловості – 96,9, деревообробній і целюлозно-паперовій – 77,3, а в легкій промисловості у зв’язку з використанням давальницької сировини він сягнув 125,9% загального обсягу виробництва. Аналіз структури експортної продукції нараховує на прогноз про труднощі у входженні економіки України у світовий ринок в умовах посилення конкурентної боротьби.
Звернемося безпосередньо до характеристики основних параметрів, які забезпечують успіх галузей і фірм у конкуренції : факторні уови ( природні, трудові, технологічні та інвестиційні);умови попиту в країні на продукцію і послуги галузі; наявність споріднених і підтримуючих галузей, конкурентоспроможних на міжнародному ринку; стратегія фірми, її структура і характер конкуренції внутрішньому ринку.
Конкурентоспроможність виступає, як універсальна вимога. Що ставиться відкритою господарською системою до будь-якого національного економічного суб’єкта . Вона дає можливість забезпечувати порівняльні зі світовим рівнем споживачі якісні та цінові характеристики товару або послуги незалежно від ринку, до якого вони належать - внутрішнього чи зовнішнього.
Проведені вітчизняні спеціалістами дослідження показали, що за станом факторних умов Україна не випереджає більшість країн світу і значно поступається їх індустріально - розвиненому авангарду. Серед інших чинників на 1 місці за своїми негативними наслідками стоїть різке скорочення обсягів інвестицій порівняно з дореформеним рівнем. Це помітно звузило поле діяльності для всієї переробки, машинобудівної, і особливо оборонної, промисловості. Звуження платоспроможного попиту спричинили також інфляція, що знецінила доходи підприємств та населення, і жорстка урядова грошово-кредитна політика, спрямована на забезпечення поміркованої нестачі грошей в обігу.
Одна з основних причин стримування розвитку виробництва і відповідно міжнародної торгівлі готовою продукцією - наявний дисбаланс між фізичним та монетарним секторами економіки України. У період трансформації економіки України від адміністративно-командних форм організації господарських процесі до ринкових частка грошових ресурсів у загальній структурі обігових коштів підприємства мала б зростати. Проте у вітчизняній економіці розвивались протилежні тенденції. Так, у 1997 р. бартерні операції в промисловості становили 32% загального обсягу реалізованої продукції, у 1998 р – 37,6, а у 1999 р. вже 42,5 %. Натуральні виплати доходів за 1996-1999 рр. Збільшились майже в 3,3 рази і в 2000 становили 11,4% загального фонду оплати праці. Збої у формуванні господарського механізму, найголовніший серед яких – зростання неплатежів і бартеризація економіки, є наслідком низького рівня монетизації.
Однак на фоні цих негативних явищ та процесів якість внутрішнього попиту у споживчому секторі за 90- ті роки суттєво змінилася. Зникла його усередненість, безликість, характерна для товарного дефіциту, і натомість з’явилася більша його структурованість. В умовах помітного посилення ролі імпорнту в забезпеченні населення і зростаючої диференціації доходів громадян платоспроможний попит все більше орієнтується на загальносвітові стандарти споживання, індивідуалізується, стає вибірковим і вимогливим до цінових та якісних параметрів товарів і послуг. Безсумнівно, ці зрушення у характері попиту сприяють розвитку конкурентних переваг вітчизняних виробників.
Під вирішальним впливом зміни характеру платоспроможного попиту зменшився випуск споживчої продукції низької якості і непридатного асортименту. В умовах товарного дефіциту реалізація його фактично нав’язувалась споживачам. Згортання нежиттєздатного виробництва, успадкованого від планової економіки, - неминучий позитивний результат переходу до ринку, навіть з урахування того, що це призвело до скорочення обсягу ВВП за роки системної трансформації економіки більш, ніж у 2 рази. Тепер виробники вимушені співвідносити обсяг випуску продукції, її асортимент, споживчі якості та цінові параметри з реальними потребами конкретних сегментів ринку.
Специфіка нинішньої соціально-економічної і монетарної ситуації в Україні ( невисокий за світовими мірками рівень доходів громадян, нестача обігових засобів у підприємств та інше) зумовлює ставлення споживачів до вибору продукції. Перевага, як правило, віддається більш дешевим, а не більш якісним її видам. Тому масовий попит на внутрішньому ринку за своєю вимогливістю до споживацьких якостей і якості продукції поступається попиту промислово-розвинутих країнах, що позбавляє вітчизняні підприємства можливості орієнтуватися на перевагу внутрішнього ринку при просуванні своїх виробів на ринки цих країн. Вихід на ринки країн, що розвиваються та інших країн з перехідною економікою, з опертям на відносно невимогливий внутрішній попит, може принести українським виробникам лише тимчасовий успіх, а в кінцевому підсумку здатний призвести до консервації технологічної від сталості виробництва.
Україна має масштабний і диференційований за галузями промисловий комплекс, спроможний випускати різноманітну продукцію – від найпростіших інструментів до космічних об’єктів. Однак, промисловий виробничий апарат України істотно зношений, значна частина основного капіталу морально і фізично застаріла. Країна, по суті , не має жодного важливого блоку суміжних підприємств, всі елементи якого були б конкурентноспроможними на світовому ринку. Це одна з основних причин того, що Україна за рейтингом конкурентоспроможності Всесвітнього економічного форуму посідає передостаннє, 58 місце серед охоплюваних індексом 59 країн.
Досвід розвинутих країн показує, що досягти успіху в тій чи іншій галузі тим легше, чим більше, в країні конкурентоспроможних споріднених галузей. Діяльність конкурентоспроможних постачальників створює для переробних галузей можливість швидкого й ефективного доступу до передового оснащення технологічних та інформаційних ресурсів. Місцеві постачальники добре знають внутрішній ринок, близькі до споживачів географічно, а також щодо культури і стилю ведення бізнесу. Тому наявність конкурентоспроможних постачальників у країні важливіша, ніж орієнтація на іноземних, не заінтересованих у створенні нових продуктів на місцевому ринку. Проте це не означає, що для успіху на ринку необхідно мати всіх конкурентоспроможних постачальників всередині країни.
До недостатнього рівня розвитку суміжних галузей виробництва готової продукції, порівняно конкурентоспроможної всередині країни, особливо високотехнологічної, суттєво залежить від імпортних поставок. Економіка України більш як на 100% пов’язана з зовнішньоторговельним оборотом ( 1995-97,3, 1996-93,9, 1997-84,3, 1998-86,1, 1999-103,1, 2000-104,4 % ВВП) . Це майже вдвічі більше ніж у Німеччині і Великі Британії, у 5 разів, ніж в Японії, і в 6 разів, ніж у США. Проблема ускладнюється ще й тим, що Україна змушена в значних обсягах імпортувати продукції галузей , традиційно базових для української економіки. Частка імпорту в структурі внутрішнього споживання продукції чорної металургії на початку ХХІ ст. становила 44,7%, хімічної і нафтохімічної промисловості – 96,8, машинобудування і металообробку – 61,4, деревообробної і целюлозно-паперової – 78,7%. Майже повністю за рахунок імпорту формуються ресурси внутрішнього споживання продукції таких галузей, як кольорова металургія і легка промисловість. Це свідчить про необхідність орієнтації на імпортозаміщення.
2. Джерела конкурентних переваг.
В умовах ще не завершеного перерозподілу власності та відсутності її ефективного захисту головна мета менеджерської ланки вітчизняних підприємств ( фірм) полягає в „розподілі грошей”, а часто – й у власному збагаченні. Питання розвитку бізнесу відходить на задній план, домінування починає ідеологія скорочення або навіть ліквідації підприємств. Саме цим можна пояснити факт „ тіньового” обігу в Україні (5млрд. дол США) і значний відлив валюти за кордон, що триває. З рамки банківської системи нашої держави відбувається 52 % грошового обігу. Водночас, за підрахунками спеціалістів, до лютого 2000 р. державний борг України становив 51% її ВВП і 85 % обсягу українського експорту товарів та послуг.
Спроможність економічного середовища України визначається можливістю її підприємств і фірм утримувати та нарощувати конкурентні переваги. Тому одне з найважливіших завдань держави в умовах перехідної економіки – формування середовища, яке сприяло б підтриманню конкурентоспроможності на рівні фірми. Це завдання залишається актуальним і в ринковій економіці. Істотною мірою цим пояснюється подальше зростання у промислово-розвинутих країнах в останні два десятиріччя участі держави у підвищенні конкурентоспроможності вітчизняних підприємств. Уряди розвинених країн розробляють і реалізують спеціальні програми забезпечення конкурентоспроможності, беруть на себе безпосередню турботу про розвиток і здешевлення потрібної для цього інфраструктури – науки, системи зв’язку, збирання інформації, переглядають податкове законодавство з метою заохочення конкурентоспроможних галузей.
Незважаючи на зростання останніми роками експорту товарів на 3,9% за рік, , подібні аномалії українського економічного середовища, б безсумнівно , гальмують розвиток зовнішньої торгівлі як основного джерела валютних надходжень і основно7го показника рівня входження економіки України у світове господарство. Безпрецедентний спад капіталовкладень, по суті, блокує вирішення фундаментальних завдань: розширення виробничої бази експорту в галузях високих технологій, розвиток перспективних імпортозамінних виробництв, удосконалення транспортної та інформаційної інфраструктури.
Теорія міжнародної конкуренції розглядає економічне зростання як рух у напрямку ускладнення джерел конкурентних переваг і зміцнення позицій високоефективних сегментів та секторів ринку. Рівень економічно7го розвитку різних країн вона подає як ряд стадій розвитку конкуренції, які відрізняються масштабами використання основних її детермінан6т ( конкурентний „ромб”).
Характерною особливістю розвитку конкуренції на основі факторів виробництва є те , що переваги в ній забезпечуються лише станом цих факторів. Опора на останні різко зважує коло галузей, здатних витримати умови міжнародної конкуренції.
Розвиток конкуренції на основі монетарних важелів передбачає готовність і спроможність національних фірм до жорсткого інвестування. Пріоритетними ресурсами конкурентоспроможності в цих умовах виступають уже не одна, а три сторони конкурентного „ ромба” – виробничі фактори, внутрішній попит, що зростає, стратегія і суперництво. Коло галузей, у яких національні фірми виявляють високу конкурентоспроможність, на цій стадії значно розширюється.
Економіка України затрималась на стадії розвитку конкуренції на основі факторів виробництва. Для забезпечення стабільного економічного зростання і зміцнення у світовому господарстві вкрай необхідного розширити джерела конкурентних переваг за рахунок інвестиційних важелів та інновацій.
На сучасному етапі системної трансформації економіки України стан вітчизняного технологічного базису такий, що на його основі складно або неможливо випускати продукцію, конкурентоспроможну на світовому ринку. Повна заміна цього базису або його істотна частина вимагає значного обсягу капітальних вкладень. За оцінками експертів , для вирішення економічних проблем Україна у найближчі 10 років потребує не менше 40 млрд. дол США тільки зарубіжних інвестицій. В умовах неможливості їх залучення в таких розмірах це означає, що найближчі 10 років підприємствам слід буде витратити на капітальні вкладення більше 60% власних засобів - амортизаційних відрахувань і прибутку. Крім того, їм необхідно буде залучити ще 25% засобів банківських кредитів, портфельних і прямих зарубіжних інвестицій. Решту загальної суми потрібних інвестицій мають виділити державний , регіональні та місцеві бюджети.
Отже, в активізації інвестиційного процесу вирішальна роль належить підприємствам, тому помітне зростання інвестицій можливе лише за значного поліпшення фінансового стану підприємств. Однак , майже 40% підприємств є збитковими, і не можуть фінансувати капіталовкладень із прибутку. Змінити негативну ситуацію перетворити на позитивну буде непросто. Прибуткові підприємства в основному вкладають засоби у відновлення старих і вибуваючих потужностей, тобто в капітальний ремонт, що не сприяє підвищенню технологічного рівня виробництва.
В умовах перетворення монетарних важелів на одне з джерел конкурентних переваг України важливі не тільки нарощування їх обсягів, а й змінити в їх галузеві структурі. Останніми роками майже 50% обсягів інвестицій припадало на металургію, тоді, як найбільш гостру потребу в капіталовкладення мали хімічна, переробна, харчова промисловості.
Не менш важливим завданням уряду України і вітчизняних підприємств у перехідний період є більш активне залучення інноваційного чинника розвитку Україна поки що має достатній науковий потенціал, але слід вирішити цілу низку серйозних питань, починаючи від фінансування досліджень і розробок, їх швидкого втілення у виробництво і закінчуючи випуском продукції. Наукомісткі галузі завжди вириваються вперед і визначають конкурентоспроможність країни в сучасному господарстві. Їх рушійним двигуном виступає дохідність науково - технологічної продукції. Якщо продаж світовому ринку одного кілограма сирої нафти приносить 2-2,5 цента прибутку, то кілограм побутової техніки – 50 дол., кілограм авіаційної техніки – 1000 дол., а кілограм електроніки та інформаційної техніки дає змогу заробити 5 тис. дол. США.
Посилення конкуренції на внутрішньому ринку й активне використання підприємствами стратегій розвитку бізнесу сприяло б розширенню попиту на результати досліджень і розробок, інтенсифікації їх освоєння виробництвом. Поки що кількість інноваційно активних підприємств у вітчизняній промисловості і частка наукомісткої продукції в загальному обсязі виробничої промислової продукції надто мала – не більше 20%. Розширенню джерел конкурентних переваг України може сприяти послідовна державна політика, спрямована на формування умов господарської діяльності, зростання сукупного попиту, інвестицій та інноваційної активності підприємств, збереження та примноження науково-технічного потенціалу, у тому числі розширення фінансової підтримки фундаментальної і прикладної науки, освіти. Для створення і розвитку нормального ринкового середовища в країні необхідно забезпечити силами судових правоохоронних органів захист власності, виконання господарського законодавства і контрактних зобов’язань. Вкрай важливо закріпити і підвищити ефективність діяльності тих частин державного апарату, до функцій яких входить здійснення та званого інфоременту - примусу о виконання.
На найближче десятиріччя розвитку України завданням органів виконавчої влади мають стати удосконалення економічного середовища і поліпшення монетаристських умов підприємницького клімату, модернізація і підйом вітчизняної економіки, її більш активне входження в систему світових господарських зв’язків.
3. Проблеми входження у світову економіку.
Не зважаючи на економічне зростання в перші роки нового століття, підстав для оптимістичних оцінок ще замало, оскільки воно не опирається достатньою мірою на чинники довготривалої дії.
Здатність сучасного уряду України реалізувати намічені на перспективу програмні дії сприянню вітчизняної економіки у світове господарство – важливий чинник підвищення її конкурентоспроможності. Без цілеспрямованої політики держави, яка змінює стан економічного середовища на краще, вітчизняний бізнес не матиме необхідної мотивації для розвитку своїх конкурентних переваг.
Політики мають усвідомити , що на ринку товарів і послуг конкурують не стільки держави, скільки конкретні підприємства і фірми. У процесі подальшої адаптації до ринкових умов українському підприємництву доведеться змінювати попередні орієнтири, що сформувалися і утвердилися в період „дикого” капіталізму. У ході утвердження і розширення підприємницької діяльності необхідно буде освоювати норми цивілізованого ведення бізнесу, формувати нову етику ділових відносин, використовувати у своїй діяльності стратегії, націлені на розвиток підприємств і задоволення потреб ринку.
Аналіз позитивних результатів останніх років України показав, що вихід на траєкторію зростання став можливим завдяки відкритості економіки й активному використанню зовнішньоекономічного чинника. Вони опираються на наявні в Україні, нехай і недостатньо відчутні, конкурентні переваги. Разом з крим країні потрібно змінювати нинішню однобічну метало-сировинну спеціалізацію, яка може слугувати надійною основою для стабільності довготривалого економічного зростання.
Стратегія уряду України щодо подальшого входження її в світову економіку, на нашу думку, має полягати а орієнтації на формування двополюсної міжнародної спеціалізації, яка базується на використанні природно-ресурсного і науково-технічного потенціалу.
Найближчі завдання зовнішньоекономічної діяльності уряду України в межах цієї стратегії такі:
- не допускати зниження цінової конкурентоспроможності вітчизняного експорту та імпортозамінного виробництва;
- на основі створення вільних економічних зон, державної монетарної політики стимулювати експорт, особливо продукції, створеної на основі високих технологій;
- активно впроваджувати в життя політику гнучкого протекціонізму, забезпечувати захист галузей і виробництв, які „ стають на ноги”, модернізуються, потенційно конкурентоспроможні на внутрішньому і зовнішньому ринках.
Нині набір важелів для збереження цінової конкурентоспроможності основної маси українських експортних товарів - металу, сировини і напівфабрикатів, а також імпортозамінної продукції досить обмежений.
Передусім це регулюванн6я цін на продукцію і послуги природних монополій (електроенергію, залізничні перевезення). Від рівня цих цін значною мірою залежить обсяг витрат на виробництво продукції у всіх галузях економіки. В умовах наявної ще інфляції регулювання цін природних монополій не зводиться до їх заморожування або встановлення планки збільшення на мінімальному рівні. Питання стоїть про пропорційність зростання монопольних цін і цін у народному господарстві в цілому. Адже останніми роками ціни на електроенергію зростали майже у 2 рази швидше, ніж інших галузях промисловості, що призвело до постійного зростання збитковості підприємств ( майже у 5 разів з 1997-2000 р.)
Не менш значним важелем підтримки конкурентоспроможності вітчизняних товарів і послуг є цілеспрямований вплив Національного банку на валютний курс гривні. Обмінний курс, на нашу думку, навряд чи варто розглядати тільки як макроекономічний індикатор, за динамікою якого оцінюється стан народного господарства, і лише як якір, що утримує економіку від гіперінфляції. Світовий досвід показує, що у країнах, що розвиваються, і країнах з перехідною економікою свідомо підтримується знижений валютний курс. Як правило, це країни, що мають велику заборгованість і страждають від вивозу капіталів. Для фінансування того й іншого вимагається , щоб експорт товарів і послуг стійко перевищував їх імпорт. Підтримувати позитивне торговельне сальдо допомагає занижений валютний курс. Використання валютного курсу тільки для боротьби з інфляцією може викликати зростання реального курсу у валютний крах.
Зміцнення курсу національної валюти або підтягування йо7го од паритету купівельної спроможності (ПКС) наближає внутрішні ціни до світових. У результаті неминуче знижується цінова конкурентоспроможність вітчизняних виробників, що насправді веде до скорочення експорту і зростання імпорту.
Для України яка стикається з перманентними труднощами в обслуговуванні державного зовнішнього боргу і потерпає внаслідок браку зарубіжних інвестицій, у найближчі роки неприйнятна лінія на неухильне закріплення курсу гривні. Вітчизняний досвід це підтверджує: передчасний перехід до фіксованого курсу в межах „ валютного коридору” закономірно призвів девальвації національної валюти в 1997-1998 рр. З 1,9 грн. до 5,2грн за 1 дол. США Від цих помилок у фінансово-грошовій політиці втрати бюджету становили 7,6 млрд.грн. , валютні резерви зменшились з 2,3 млрд. до 761 млн.дол.США.
Національний банк України, врахувавши досвід і взявши на озброєння політику плаваючого валютного курсу, намагається не допускати різких курсових коливань. При цьому він виходить із необхідності забезпечення конкурентоспроможності найважливіших експортних галузей, поміркованого протекціонізму стосовно життєзабезпечення населення і підтримання наявного активного сальдо за поточними операціями платіжного баланс у, що дало б Україні змогу виконувати зобов’язання за зовнішніми боргами. У 2000-2001 рр. Застосування режиму „плаваючого” курсу фактично вилилось у зміцненні гривні: номінальна девальвація становила 4,18% за рік, а у 2002 р. гривня подорожчала приблизно на 5,2%.
4. Зовнішньоекономічна діяльність держави.
Україна у зовнішній торгівлі протягом останніх років має позитивне сальдо. Експорт основної маси вітчизняних товарів (більше 60 %) поки що залишається рентабельним, оскільки зростання закупівельних цін на внутрішньому ринку останніми роками компенсується зростанням світових цін. Поточний ринковий курс гривні забезпечує значний запас ефективності зовнішніх торговельних операцій з експортними товарами. Водночас відбувається зниження ефективності експорту – він відстає від темпів зростання виробництва в 1,5 рази.
Зміцнення грошової одиниці має стати визначальним атрибутом усталення позицій національного ринку, його інвестиційної привабливості, ефективним засобом підвищення конкурентоспроможності вітчизняного товаровиробника і модернізації економіки. Але варто пам’ятати , що забігання вперед щодо вирішення цієї проблеми також може мати негативні наслідки. Тому в управлінні курсом гривні слід змінити акценти, переходячи до забезпечення відносної стабільності гривні у режимі плавання. У т якому випадку під стабільністю розуміється девальвація гривні, яка відповідає темпам інфляції або величині перевищення національних темпів інфляції на зарубіжними. Проводячи таку монетарну політику щодо курсу гривні слід враховувати досвід більшості менш розвинутих країн, які на відміну від розвинутих, утримують співвідношення між ринковим курсом і ПКС у діапазоні 40-50%. Тим часом намічена урядом України політика зміцнення гривні може справляти стримуючий вплив та імпортозамінне виробництво, що позначається розмірах активного сальдо за поточними операціями. З огляду на досвід розвинутих країн, найкращі умови суттєвого зміцнення національної валюти і наближення її ринкового курсу до ПКС створюються тоді, коли визрівають загальноекономічні передумови – зростають ефективність виробництва і продуктивність праці, поліпшується структура експорту, знижується темп інфляції, підвищується конкурентоспроможність продукції, особливо за якісними параметрами.
У підвищенні конкурентоспроможності та стимулюванні експорту, насамперед готової продукції, неможливо обійтись без використання загальноприйнятих і тих, що довели свою ефективність, важелів. Серед них – пільгове кредитування й оподаткування, надання державних гарантій під зовнішнє фінансування експортного виробництва і поставки продукції у кредит, страхування експорту від ризиків , державне сприяння проведенню вітчизняної продукції на зовнішні ринки.
Для ефективного використання монетарних важелів уряду і підприємств України у підвищенні конкурентоспроможності в умовах перехідної економіки необхідна комплексна програма облагородження експорту. Її основою має стати розширення асортименту і поліпшення якості експертної продукції, удосконалення товарної і географічної структури експорту, використання прогресивних форм міжнародного торгово-економічного співробітництва. Така програма має стати складовою структурою маневру, спрямованого на технологічну модернізацію і прогресивну перебудову національного господарства, підвищення міжнародної конкурентоспроможності України.
Зарубіжний досвід показує, що в сучасних умовах розширення експорту товарів і послуг та зміцнення позицій національних виробників на зовнішніх ринках надто складно забезпечити без фінансової та іншої підтримки держави, навіть якщо пропоновані товари і послуги цілком конкурентноспроможні. Тому , формуючи бюджет , слід передбачити бюджетні асигнування сприяння експорту , еквівалентні не менше ніж 0,3 % ВВП.
Держава зобов’язана активно підтримувати розвиток експортного потенціалу . Слід надавати фінансове сприяння шляхом видачі гарантій під залучені експортерами у комерційних банках ресурси, страхування і гарантування експортних кредитів. Не менш важлива пайова участь держави у реалізації перспективних інвестиційних, орієнтованих на експорт проектів. Цей показник має становити не менше 40% фінансування.
В умовах перехідної економіки значними важелями є також заохочення експортну за допомогою податкових пільг, надання експортерам інформації, маркетингових і консультативних послуг через їх загальнонаціональну державну мережу. Особливо важливим на нинішньому етапі є державне сприяння участі українських виробників у міжнародних виставках і ярмарках, просуванню вітчизняної продукції на зовнішні ринки за допомогою економічної дипломатії.
Прийняття і реалізація запропонованої програми могли б привести до формування та розвитку нової моделі участі України в міжнародному поділі праці. Це б забезпечило ефективний експорт сировини і продуктів її переробки з поступовим збільшенням ролі та підвищенням якості останніх: активне проникнення на зовнішній ринок українських постачальників готової продукції, яка відповідає зарубіжним аналогам, а в окремих випадках має переваги над ними за рахунок застосування унікальних технологій і технічних рішень; порівняно масштабний експорт капіталомісткої продукції, насамперед комплектуючого оснащення, яке поставляється в рамках технічного сприяння країнам, що розвиваються.
Не менш важливим є розширення арсеналу засобів для захисту національних галузей і підтримання їх конкурентоспроможності. У світовій практиці використовуються тарифне регулювання, антидемпінгове законодавство, спеціальні та компенсаційні мита, нетарифні обмеження, включаючи квотування і ліцензування, так 0звані технічні бар’єри у торгівлі. Усі ці важелі відповідно до чинного законодавства можуть застосовуватись і в Україні. Проте імпорт на внутрішній український ринок регулюється переважно за допомогою митних тарифів.
Виконуючи міжнародні угоди, уряд України не може ставити за мету створення нездоланних тарифних і нетарифних бар’єрів на шляху проникнення зарубіжних товарів на внутрішній ринок. Захисні заходи не повинні перешкоджати вибракуванню неефективних виробництв, повній або частковій заміні імпортом окремих видів вітчизняної продукції та послуг. У цьому випадку неминуча консервація технічної відсталості й високої ресурсомісткості вітчизняного виробництва, збереження непридатних за ринкових умов форм управління та організації господарської діяльності. Про вітчизняний ринок потребує цивілізованого захисту. Необхідно допомогти „ стати на ноги” підприємствам, секторам і галузям економіки, потенційно спроможним витримати конкуренцію. Навіть такі розвинуті країни, США, ЄС і Японія, підтримують високі бар’єри на шляху текстильних товарів, тобто тієї продукції, перспективи експорту якої з країн , що розвиваються , відносно сприятливі. Крім того, на Заході зберігається надзвичайно високий рівень аграрного протекціонізму, який перешкоджає експорту продукції сільськогосподарського виробництва для країн , що розвиваються.
Висновок.
Отже , інтереси підвищення національної конкурентоспроможності в умовах входження економіки України у світове господарство вимагають:
- внесення корективів у зовнішньоекономічну політику, не вдаваючись до уніфікації тарифних ставок;
- збільшення частки інвестицій в основний капітал і частки витрат на інновації в загальному обсязі промислової продукції;
- збереження науково-технічного потенціалу, у тому числі за рахунок розширення державного фінансування фундаментальної науки, досліджень та розробок, а також освіти.
Використана література
Економічна історія. Підручник для вищих навчальних закладів. 2004р.
