Моделювання кредитного ризику для різних форм та типів кредитних угод

План

Вступ ….3

1 Поняття, структура та фактори, що формують кредитний ризик 4

2. Світовий досвід в галузі оптимізації кредитного ризику……………….…9

3.Управління кредитним ризиком в банківській діяльності……………….11

Висновки 72

Вступ

Поняття банку органічно пов’язане з поняттям ризику, через те, що банки виконують функцію перерозподілу ризиків фінансового ринку. Найскладнішим і найбільш важко прогнозованим з фінансових ризиків є кредитний. Його складність пояснюється великою кількістю факторів, що чинять вплив на його формування.

Складність у визначенні та прогнозуванні кредитного ризику призвела до формування світової тенденції щодо зміни пріорітетів в об‘єктах активних операцій банків з кредитування на користь операцій з фінансовими інструментами.

Але ця тенденція характерна лише для країн з розвиненим фондовим ринком. Для України, де фондовий ринок лише формується і можливість отримувати доходи інфляційного характеру залишилась в минулому, кредитування залишається однією з найприбутковіших активних операцій комерційного банку. Але завжди поряд з великими прибутками знаходяться великі ризики , що пов’язані зі втратою чи недоотриманням цих прибутків.

Треба зазначити, що банківська система держави, як і інші сфери економічної діяльності України, перебувають в умовах, які суттєво відрізняються від умов у переважній більшості розвинутих країн своєю складністю. Це зумовлено дією різноманітних факторів : затяжною економічною кризою, незавершеністю нормативно-правової бази, відсутністю стабільних господарських зв’язків, що в свою чергу лише покращує грунт для загострення ризиків.

Особливістю, і одночасно недоліком, сучасної банківської системи в Україні є те, що значна частина банків через нездатність вірно оцінити ризик та оптимізувати його , вдається до надзвичайно ризикованої кредитної політики. Це в окремих випадках приводить не лише до погіршення фінансового стану, а й до повного краху. А якщо прийняти до уваги, що банківська система – певна цілісність, в якій кожний елемент пов‘язаний з оточуючими, то стає зрозумілим до яких наслідків може призвести такий “ефект доміно”.

Отже визначення ступеня допустимості та виправданості кредитного ризику і прийняття практичного рішення , спрямованого або на використання ризикових ситуацій , або на вироблення системи засобів , що зменшують небезпеку виникнення збитків, є дуже актуальним для банківської системи України.

Тому дана тема була обрана для написання даної роботи, в якій на основі вітчизняного та іноземного досвіду будуть розглянуті теоретичні та практичні проблеми визначення кредитного ризику, його впливу на діяльність банку та шляхи подолання перешкод , що при цьому виникають.

1 Поняття, структура та фактори, що формують кредитний ризик

Ризик - невід’ємна складова частина людського життя. Він породжується невизначеністю , відсутністю достатньо повної інформації про подію чи явище та неможливістю прогнозувати розвиток подій . Ризик виникає тоді, коли рішення вибирається з декількох можливих варіантів і немає впевненості , що воно є найефективнішим.

Можна приймати рішення та запроваджувати дії направлені на зменшення ризику, але позбутися його неможливо. Ситуації, коли відсутній ризик, в економіці майже не зустрічаються. Більшість випадків, яким притаманний ризик, є дуже важко прогнозованими та контрольованими, тому усунути ризик повністю майже неможливо: намагаючись позбутися однієї ризикованої ситуації, можна потрапити в іншу, ще більш ризиковану. Це є причиною того, що навіть ідеальні, з першого погляду, рішення приводять до збитків.

В одночас ризик слід розглядати як невід’ємний елемент процесу існування банку на ринку . Фактично, якщо основною метою функціонування організації є максимізація прибутку, то він (прибуток) є винагородою за вдало взятий на себе ризик. В одночас марно було б сподіватися , що отримання більш менш значних прибутків не пов’язано з серйозним ризиком.

Ризик в ділових операціях – це економічна категорія , що відбиває ступінь невдачі в досягненні поставлених цілей з урахуванням впливу контрольованих і неконтрольованих чинників. Ризик може бути виражений у відносному значені безпосередньо як ймовірність настання події і у абсолютному виражені – сума можливих втрат у грошовому виражені.

Об‘єктом ризику називають економічну систему умови функціонування якої наперед точно невідомі.

Під суб‘єктом ризику розуміють особу, яка зацікавлена в результатах керування об‘єктом ризику і має компетенцію приймати рішення щодо об‘єкта ризику.

Джерело ризику – це чинники ( явища, процеси), які спричиняють невизначеність результатів (конфліктність).

Для розумінні категорії “ризик” важливе значення має визначення величини ризику (його вимірювання). Ряд авторів розглядає її як кількість грошей, яку можна втратити через участь у певному заході. Найчастіше величину ризику визначають як суму збитків та доходів зважених на ймовірність їх появи. Для кредитування величина ризику буде дорівнювати сумі кредиту зваженій на ймовірність несприятливої події ( невиконання умов кредитної угоди ).

Проблеми ризику мають розглядатися й ураховуватися як при розробленні стратегії , так і в процесі виконання оперативних завдань. У кожній ситуації , що пов’язана з ризиком, постає питання : що означає доцільний ризик , де межа , що відокремлює доцільний ризик від нерозумного.

Кредитний ризик визначається науковцями як внутрішній ризик в основній діяльності банку.

Під кредитним ризиком звичайно розуміють ризик невиконання позичальником початкових умов кредитної угоди, тобто неповернення (повністю або частково) основної суми боргу і процентів по ньому у встановленні договором строки.

До визначення кредитного ризику можна підійти з різних сторін. По-перше, його можна визначити як ймовірність отримання банком збитків від невиконання позичальником конкретної кредитної угоди.

По-друге, кредитним ризиком можна назвати максимальну суму збитків та недоотриманих доходів , які виникають в результаті неповернення позичальником повністю або частково основної суми боргу та /або відсотків. Крім того, в теорії кредитного ризику науковці виділяють такі його види:

- кредитний ризик за конкретною угодою – імовірність отримання банком збитків від невиконання позичальником конкретної угоди;

- кредитний ризик за всім портфелем – це середньозважена величина ризиків за всіма угодами кредитного портфелю, де вагами виступають питомі ваги сум угод у загальній сумі кредитного портфеля.

Ціль діяльності банку зводиться до отримання максимального прибутку при мінімально можливому ризику. В залежності від стратегічних цілей діяльності банку, він постійно здійснює збалансування відношення ризик-доходність з перевагою одного із критеріїв. При цьому банк може опинитись в одній із трьох “зон”:

1. Зона недостатньої дохідності – банк відмовляється від надання ризикових кредитів, але при цьому не забезпечує мінімального доходу.

2. Зона невиправданого ризику – банк приймає заздалегідь неприйнятний ризик, у зв‘язку з чим імовірність отримання запланованих високих доходів значно знижується.

3. Зона безпечного функціонування – банк забезпечує себе мінімальним необхідним доходом і приймає на себе доцільний ризик.

Задачею керівництва банка є зробити все можливе (зусиллями свого персоналу), щоб уникнути тривалого перебування у перших двох зонах, яке призводить до погіршення фінансового стану банку.

Слід зазначити , що кредитний ризик формується з декількох самостійно діючих видів ризику ( Рис. 1 ).

Більшість комерційних банків України до недавнього часу при оцінці кредитного ризику враховували лише одне з можливих його джерел – фінансові можливості позичальника (об‘єктивний ризик пов’язаний з позичальником ) . Практика показала , що дуже багато позичальників не повертають кредити не тому , що не мають можливості, а тому , що не бажають цього робити. В цьому випадку банк вимушений подавати до суду і може зіткнутися з проблемою недосконалості укладення кредитної угоди . Це стосується всіх угод укладених під час кредитування. Це показує , що при оцінці кредитного ризику конче необхідно враховувати юридичний ризик .

Особливу увагу в умовах кризи в нашій країні слід також приділяти впливу на кредитний ризик ризику виникнення форс-мажорних обставин. Також при кредитуванні слід враховувати, що в чистому вигляді ризики не зустрічаються , вони накопичуються та корелюють між собою, утворюючи системний ризик.

Рис. 1 Структура кредитного ризику

Таблиця 1

Характеристики джерел кредитного ризику.

Область ризику, більш загрозливу, називають зо­ною критичного ризику. Ця область може характеризуватися небез­пекою збитків, розміри яких перевищують величину очікуваного при­бутку, аж до розмірів повної розрахункової величини очікуваних відсотків за користування кредитом. При чому банк несе втрати лише в сумі, витраченій на аналіз, укладання, супроводження кредитної угоди та в сумі неотриманого прибутку. Треба також зазначити, що банк не лише не одержує ніякого доходу, а й зазнає збитків у сумі усіх безплідних затрат.

Окрім критичного, є поняття ще загрозливішого ризику, який називають катастрофічним. Зона катастрофічного ризику в кредитуванні це об­ласть збитків, що можуть досягати величини, яка дорівнює повній сумі кредитної угоди. Якщо розглядати не окремі кредитні угоди, а весь кредитний портфель в цілому , то в такому випадку катастрофічний ризик здатний призвести банк не тільки до втрати частини ресурсів , а й вплинути на загальний фінансовий стан і спричинити банк­рутство банку в цілому, його закриття та розпродаж активів.

Треба також зазначити, що для оцінювання кредитного ризику важливим є фактор часу. Це пояснюється декількома причинами:

По-перше, ризик пов‘язаний з тривалістю виконання кредитної угоди. Тому поряд з оцінкою ризику, що охоплює весь термін діяльності та здобуття результатів, слід визначити ризик на коротких відрізках часу

По-друге, міра ризику може змінюватись з плином часу. Через це потрібно розрізняти початковий (проектний) та поточний ризик. Початковий ризик оцінюють на стадії підготовки до виконання проекту, у ході первинних розрахунків та обгрунтувань доцільності втілення ідеї в життя, поточний – у ході втілення проекту в процесі діяльності.

Підсумовуючи викладене стосовно природи кредитного ризику, слід відмітити декілька моментів.

По-перше, кредитний ризик входить до широкої області фінансового ризику і тісно пов‘язаний у ній і з процентним, валютним, галузевим та іншими ризиками банківської діяльності. Так, неповернення кредитів викликає збільшення ризику ліквідності і ризику банкрутства банку. Невиконання боржником своїх зобов’язань перед банком не обмежується лише несплатою процентів і неповерненням позики. У цьому разі підривається репутація фінансово-кредитного інституту, тому що значний обсяг проблемних кредитів веде до загрози неплатоспроможності банку, яка відлякує потенційних вкладників і інвесторів.

По друге, підвищення втрат від позичкових операцій викликає відплив із банку кваліфікованих спеціалістів через зниження обсягу прибутку як джерела їх матеріального заохочення

По-третє, кредитний ризик для банку загострюється в зв‘язку з тим, що банки позичають не свої власні кошти, а кошти вкладників і кредиторів.

По-четверте, рівень ризику постійно змінюється. Це відбувається тому, що як банки, так і їх клієнти оперують в економічному, політичному і соціальному динамічному оточенні, де умови постійно змінюються.

2. Світовий досвід в галузі оптимізації кредитного ризику

При формуванні і вдосконаленні банківської системи України обов'язковою умовою повинно бути використання світового досвіду. Звичайно, банки розвинутих країн працюють в інших економічних умовах, але їх методи роботи можуть бути адаптовані до застосування і в нашій державі.

Кредитування в інших країнах також пов'язане із істотним кредитним ризиком, але він вимірюється дещо в інших масштабах. У світовій практиці майбутнє банку, частка прострочених (понад 90 днів) кредитів якого наближається до 7% від загального обсягу, є досить проблемним. Для надійних банків цей показник становить близько 3%.

В світовій банківській практиці велика увага приділяється оцінці і мінімізації кредитного ризику на рівні всього кредитного портфеля. Здійснюється оцінка обсягу, структури та якості кредитного портфеля, а вже потім приймаються заходи, які дозволяють оптимізувати його структуру для зменшення ризику.

Дуже поширеним є спосіб захисту від кредитного ризику через продаж кредитів. Банк, виходячи з проведеної ним оцінки кредитного портфеля, може продати певну частину наданих кредитів іншим інвесторам. За рахунок цієї операції банк має змогу повернути кошти, що були спрямовані у кредитні вкладення (повністю або частково). Ефект від здійснення таких операцій багатобічний. По-перше, за рахунок продажу активів з низькою прибутковістю звільняються ресурси для фінансування більш прибуткових активів; по-друге, продаж активів уповільнює зростання банківських активів, що допомагає керівництву банку досягти кращого балансу між збільшенням банківського капіталу та ризиком, пов'язаним із кредитуванням; по-третє, таким чином зменшуються відповідні статті балансу банку (ті, що характеризують його діяльність не з кращого боку).

Щодо техніки здійснення продажу кредитів, то банк-продавець у деяких випадках може зберегти за собою права з обслуговування боргу. Кредити продаються за ціною, нижчою за їх номінальну вартість. Наприклад, на одному з найбільших ринків перепродажу кредитів, що належить країнам “третього світу", кредитні борги позичальників Аргентини, Бразилії, Мексики, Перу, Філіппін, інших країн часто продаються у співвідношенні до номінальної вартості 5 центів за 1 долар. Більшість цих кредитів купуються пакетами в мільйони доларів банками та корпораціями, що мають досвід роботи в країні-боржнику. При цьому, якщо економічний стан у такій країні покращується, покупці кредитів отримують значні прибутки, а в негативному випадку збитки за такими кредитами є значно менші, ніж при їх безпосередньому наданні.

Однією із поширених у деяких країнах форм продажу банками своїх кредитних вкладень є так звана сек'юритизація кредитів. При здійсненні сек'юритизації банк пропонує для продажу не самі кредити, а цінні папери (фінансові вимоги), які були випущені під ці кредити. Трансформація позик у цінні папери дозволяє банку вивести з балансу частину ризикованих активів. По мірі того як позичальники сплачують ці активи (повертають суму основного боргу та нараховані відсотки), потік доходів спрямовується до власників цінних паперів.

Домінуючою концепцією оптимізацією кредитних ризиків є теорія диверсифікації. Сутність її полягає у всебічній диверсифікації операцій банку, в тому числі і кредитних. Сучасні дослідники вважають, що надання кількох великих позичок є значно небезпечнішим, ніж значної кількості дрібних. Хоча економісти також відмічають, що при такому методі мінімізації ризику проблема його скорочення розв’язується не за рахунок знищення економічних чинників його появи, а шляхом використання суспільних ресурсів для покриття структурних вад функціонування окремих господарських суб’єктів.

Яскравим проявом процесу диверсифікації кредитного ризику є розвиток у світовій практиці консорціального кредитування, при якому кредиторами виступають декілька банків учасників консорціуму.

Але треба зазначити, що метод диверсифікації неспроможний захистити від впливу таких факторів як очікування кризи чи росту економіки в цілому, коливання банківського відсотка, політичних коливань та інших глобальних чинників. Крім того, диверсифікація може не тільки зменшити, а і збільшити ризик. Збільшення ризику відбувається у випадку кредитування галузей, інформація про які обмежена і є недостатньою.

Ще один метод мінімізації кредитного ризику, який використовується банками та вимагає достовірної інформації про позичальника – це страхування.

В закордонній практиці кредитне страхування вперше набуло розвитку в Європі після першої світової війни. В наш час страхуванням кредитних ризиків в основному займаються спеціалізовані страхові компанії. Прийняття кредитного ризику головним чином пов’язане з формуванням бази даних про фінансовий стан потенційних клієнтів. Постачальниками такої інформації є банки. Серед страхових компаній, що займаються страхуванням кредитів, широко практикується обмін інформацією.

Існують також спеціалізовані фірми, що надають за відповідну плату необхідну інформацію, в тому числі і конфіденційного характеру.

Наприклад, в світовій практиці одним з найбільш відомих джерел даних про кредитоспроможність є фірма “Дан енд Бредстріт', яка збирає інформацію про близько 3 млн. фірм США і Канади і надає її за підпискою. Коротка інформація і оцінка кредитоспроможності кожної фірми друкуються у загальнонаціональних та регіональних довідниках.

Задачею українських банків є використання того досвіду, що вже набутий розвинутими країнами. По-перше, він вже є перевірений на практиці; по-друге, дозволить зекономити кошти і час для банківської системи; по-третє він може виступити базисом для сучасних розробок вітчизняних фахівців.

Висновки

Масові неплатежі в нашій країні на сьогоднішній день в більшості випадків пов’язані з недооцінкою моментів кредитного ризику, з нецивілізованим підходом банків на початку розвитку ринкових відносин до своєї кредитної політики. При розгляді заявки про кредитування необхідно враховувати найдрібніші деталі стосовно потенційного клієнта , інакше банк може зазнати величезні втрати . Кредитним відділам банків необхідно постійно враховувати, аналізувати зарубіжний та всезростаючий вітчизняний досвід

Розглянувши проблему кредитного ризику, наступні висновки :

1.Основним способом мінімізації кредитного ризику в банківській системі України є забезпечення кредитів. А серед форм забезпечення найпоширенішою є застава. Інколи при прийнятті рішення про видачу кредитів більша увага звертається на заставне майно, ніж на фінансовий стан та платоспроможність клієнтів, що протиречить економічній сутті забезпечення кредиту. Тенденція до зростання ролі застави в найближчому майбутньому в Україні збережеться.

2. Кредитний ризик не можна розглядати відірвано від інших ризиків банківської діяльності, так як вони переплітаються і корелюються між собою, утворюючи системний ризик комерційного банку. При врахуванні кредитного ризику слід обов”язково звертати увагу на його зв”язок із валютним ризиком, бо в умовах коливання курсу валют значним джерелом проблемних кредитів є саме сфера кредитування ексортно-імпортних операцій суб”єктів господарської діяльності.

3. Проблема управління кредитним ризиком комерційного банку в Україні.

4. Особливу увагу, в аспекті мінімізації кредитного ризику, слід приділяти розвитку та удосконаленню співробітництва банків зі страховими компаніями . Ігнорування цього шляху мінімізації кредитного ризику призвело до значних втрат у фінансово-кредитній системі України. Найперспективнішими формами співробітництва цих установ , як показав зарубіжний досвід , є кептивні страхові компанії та фінансові групи.

5. Комерційним банкам слід більше приділяти уваги питанням оцінки майна , що приймається у заставу. Тому що більшість проблем , які виникають при реалізації заставленого майна витікають саме з його невірної попередньої оцінки, яка в більшості випадків призводить до того, що витрати по реалізації заставлених цінностей значно перевищують отримані кошти. Для цього можна або створити спеціальний відділ, працівники якого б займалися вирішенням зазначеної проблеми, або налагодити співробітництво зі спеціалізованими товариствами з оцінки майна.

6. На державному рівні проблема мінімізації кредитного ризику вирішується за допомогою впровадження обов”язкового створення банками резервів на покриття можливих втрат від кредитної діяльності, а також введення економічних нормативів, спрямованих на послаблення ризику. Але вплив таких методів є досить опосередкованим і більше спрямований на уникнення системного ризику.

Мінімізація кредитного ризику на рівні банку, на відміну від компенсації за рахунок резервів, передбачає активний вплив на ймовірність настання негативних явищ. Тому на практиці акценти мають бути зміщені від погашення отриманих збитків до попередньої їх мінімізації. В першу чергу мінімізація кредитного ризику має здійснюватись силами самих банків шляхом застосування активних методів впливу на імовірність неповернення позик та процентів за ними в сторону зменшення. Завданням банків є вдосконалення внутрішнього кредитного ризик-менеджменту. Мотивацією слугує підвищення конкуренції, але для цього на державному рівні повинні бути вирішенні інформаційнї, законодавчі, загальноекономічні неузгодженні питання.

Список використаної літератури: